Розділ 6. Від деяких яблунь мало далеко впасти: потрібно все життя котитися в протилежний бік.
До моменту, коли в кімнату влетів Богдан, я вже заспокоїлася, але кричати не перестала. Тендітна квітка, якою мене мав сприймати майбутній наречений, поставилася б до цього очевидного непорозуміння, як до всесвітньої катастрофи.
Схоже, спрацювало. Цього разу Мельник спокійно переніс те, що я вчепилася в нього руками. Ще й обійняв у відповідь, заспокійливим жестом погладивши по голові.
– Все добре, це мій тато, Миколай Іванович. Він повинен був відходити від корпоративу на дачі, а не вдома.
– Невиховано балакати про батька так, ніби його в кімнаті немає, – заявив ексгібіціоніст за моєю спиною. – Ти не цю панікершу втішай, а напиши скаргу в агентство Амелії. Прислала незрозуміло кого.
– Це моя дівчина.
– Ааа. Пардон. Не впізнав. Багатою будеш, Марічко.
Побажання мені сподобалося, тому на свекра я великодушно вирішила не ображатися. Всього один день, а Богдан вже представив мене батьку, як свою дівчину. З такими темпами до весілля за тиждень дійдемо.
– Її звуть Олеся. Ми разом навчаємося.
– Давно?
– З першого вересня.
– Я про Марічку. Чого розійшлися?
– Вступили до різних університетів і вирішили, що так буде краще. Олесю, будь ласка, почекай на кухні.
За спиною почувся якийсь шум, тому цікавість довелося придушити, щоб втекти подалі. Вже на кухні я прислухалася до розмови через відчинені двері.
– Якщо ти вдома, чому сам не відповів на дзвінок поляків? – питав Богдан.
– Бо на вихідних відпочивати потрібно, а не працювати. Для переговорів в будь-який час в мене Кириченко є.
– Він звільнився в п’ятницю. Написав мені вранці, що потрібно відповісти партнерам на запитання щодо останньої поставки.
– І ти примчав? Який відповідальний. Точно в матусю пішов.
Судячи з тону, компліментом це не було. Я напружила слух, щоб нічого важливого не проґавити.
– Поляки сказали, що партія не відповідає результатам перевірок якості, які вони провели.
– От вже прискіпливі, – роздратовано заявив майбутній свекор. – Ну добре, інших клієнтів знайдемо.
– І поки шукатимемо, втратимо робітників. Затримка зарплатні вже другий місяць.
– Маячня. Ми їм за законом вчасно все віддали.
– Мінімальний оклад, на який не вижити. Я про решту.
– Ну так то премії. Якщо будуть скаржитися, скажи, нехай договір перечитають. Я можу платити їм додатково, а можу не платити. Самі винні, що знизили якість продукції.
О, так потенційний свекор не просто зраджує дружині з повіями, а ще й цинічний капіталіст? Треба дізнатися, чи немає у Мельників ще однієї квартири, бо жити з таким і вдавати милу дівчинку я не зможу.
Коли навчалася в сьомому класі, мамі цілий рік мінімальну зарплатню платили, посилаючись на підписаний договір і «фінансову кризу». Ну, ту, яка дивовижним чином не заважала директору фірми змінювати машини та молодих коханок. Щоб прогодувати нас, матуся стала працювати прибиральницею спочатку декілька годин на день, а потім взагалі кинула свою посаду бухгалтера.
Віджартовувалася, що ганчіркою заробляє в п’ять разів більше, ніж червоним дипломом, але я бачила, як складно їй дається така робота. Збиралася відкрити мамі власний бізнес одразу після шлюбу з мільйонером. Салон краси або квітковий магазин, які приноситимуть їй виключно радість.
– Якість знизилася, бо ти дав доручення закупити дешеві матеріали, – продовжував бубоніти Богдан.
– Поживеш довше, зрозумієш, як справи вести. Не забивай голову дорослими проблемами.
– Мені стояти й дивитися, як ти руйнуєш те, що мама будувала десять років?
– Тебе вона будувала шістнадцять, мене – двадцять, але кинула все без найменшого жалю. Ось що буває, коли обираєш собі амбіційних жінок. Те роби, це роби, май охайний вигляд, працюй, не деградуй, досягай результатів. А потім хоп – і тобі знаходять престижнішу заміну. Треба брати гарненьких і слухняних дівчат, які до рота зазиратимуть. Ось твоя новенька схожа. Йди розважайся з нею, а в справи компанії більше не лізь.
Цей мужлан щойно назвав мене тупою лялькою? Та в принципі плювати, бо більше тривожило, що Богдан залишиться без грошей. І чим він тоді мені стоматолога та салони краси оплатить?
– Звільняєш мене?
– Тобі рано було виходити на роботу. Закінчи університет, потім подивимося. Кишенькові гроші збільшу. Звози кудись цю Марічку номер два, а то кине тебе, як перша. Все, не буду заважати. Скажи Олегу, щоб відвіз мене на дачу.
– Його ти теж звільнив.
– Таксі виклич. І Амелію набери, нехай шле дівчину одразу туди. А краще двох. Хоча кого я обманюю, тут би з однією впоратися. Насолоджуйся молодістю, синку, поки життя не осточортіло. Презервативи в ванній. Я не готовий до онуків.
О, про це нехай взагалі не переживає. Ніяких дітей в першому шлюбі. Розмова вочевидь підійшла до кінця, тож я всілася за стіл, вдавши, що весь час пила чай. Зайшовши на кухню, Богдан сів навпроти мене, взявши другу чашку.
– Я шукала туалет, а твій батько сказав підійти. Таким тоном, що я злякалася, чи не помирає.
– Він зазвичай не буває у вихідні вдома. Інакше я б не покликав в гості. Вибач. Ти не повинна була цього бачити й чути.
– А твоя мама як ставиться до...
– Ніяк. Вона кинула нас два роки тому. Живе в США з новою родиною.
Банальні слова співчуття здалися явно недоречними. Я тільки почала малювати для себе портрет Богдана Мельника, але вже було зрозуміло, що жалість в свій бік хлопець сприйме погано.
Він взагалі перестав здаватися мені ідеальним кандидатом в наречені. Очікуваних слабкості та м’якості я в ньому не побачила, хоча шукала саме це в майбутньому чоловікові. Ну, крім грошей.
– Мій батько розлучився з мамою, коли мені п’ять років було. Тож моя психологічна травма крутіша за твою.
– Прикро це чути. Про розлучення. Зате твої батьки хоча б не вдавали, що підтримують стосунки, чекаючи, поки ти виростеш.
– Це було б жахливо. Я з усього дитинства тільки сварки батька з мамою й запам’ятала. Якби це тривало шістнадцять років, збожеволіла б.
– Тоді мій характер не повинен тебе дивувати.
– Поки мені все подобається, – відповіла я, не задумуючись. – Куди ми підемо після чаювання?
– Як щодо прогулянки Контрактовою площею? Там гарно ввечері. Дійдемо до Дніпра, поплаваємо на теплоході, якщо забажаєш.
Колись я матиму власну яхту й подібні пропозиції здаватимуться недостойними мене, але до розкоші потрібно звикати поступово. Зараз від захвату складно було всидіти на стільці.
– Жартуєш?! Звісно, забажаю! Навіть курсову натомість допоможу написати, бо моєї стипендії явно не вистачить за таке розрахуватися.
– Я зіпсував прогулянку, тож вважай сьогоднішній вечір компенсацією.
– Вечеря туди входитиме?
– Залежить від того, скільки ти з’їси. Якщо допила чай, можемо йти.
Оскільки Богдан поки жодним вчинком не показав, що він жлоб, я сприйняла сказане, як жарт. Забравши спорожнілі чашки, хлопець швидко сполоснув їх під водою, заслуживши ще один плюсик в уявному списку його переваг. Специфічний гумор Мельника поки оцінки не мав, хоча явним мінусом теж не був.
Поки Богдан ставив чашки на місце, я стягнула з руки браслет. Поклавши його на підлогу, підштовхнула ногою під батарею. Привід зазирнути в гості ще раз офіційно забезпечений.
Розділ 7. Тисячі найсолодших обіцянок коштують менше, ніж одна реально подарована цукерка.
Я була на сімох перших побаченнях, і сьогоднішнє з Богданом без сумнівів виявилося найкращим. Навіть враховуючи той інцидент з його батьком, який полюбляє повій. А це вже багато про що свідчить.
Ні, до романтичного героя Мельнику було, як до Бога рачки. Ніяких компліментів, самореклами, спроб фізичних контактів, харизматичних підкатів. Жартами Богдан теж не сипав, а на мої реагував ледь помітною посмішкою. Я дійшла висновку, що для нього це аналог реготу до сліз, бо в усьому іншому хлопець був абсолютно незворушним.
Про себе він говорив неохоче, тож застосовувати рекомендовану Натою тактику вихваляння його за все на світі не виходило. Ми обговорювали переважно дитинство та університет, ніби граючи в гру, хто в кого випитає більше.
Таке спілкування мене зовсім не напружувало, адже головними були вчинки. Я захотіла пити – Богдан одразу купив води. Звернула увагу на цікавий ресторанчик, повз який ми проходили – запропонував там пообідати. Висловила захоплення від прогулянки на теплоході – Мельник заплатив за ще два такі круїзи і вечерю в кафешці на нижній палубі.
Емоції від нових вражень мене так переповнювали, що хотілося стрибати. Вперше з моменту приїзду в Київ я перестала хвилюватися щодо того, як влаштувати своє майбутнє. Просто відпустила ситуацію, насолоджуючись прогулянкою.
Коли час наближався до десятої вечора, Богдан зголосився провести мене додому. За дорогу від метро до гуртожитку я декілька разів вдавала, ніби спіткнулася, щоб схопитися за руку хлопця. Він чекав, поки випрямлюся, після чого ненав’язливо звільняв долоню. Навички розпізнавати жіночі натяки в Мельника явно відсутні.
– Забув спитати, чи є у вас комендантська година.
– Офіційно ні, але сусідки по кімнаті казали, що після одинадцятої вахтерка влаштовує допит перед тим, як пропустити.
– Тоді ми встигли. Десять хвилин залишилося. Далі тобі краще піти самій. Напиши, як зайдеш в кімнату.
З ініціативи Богдана ми зупинилися за рогом сусіднього з гуртожитком будинку. Не те щоб я чекала доставки себе в під’їзд, але доволі дивно не дійти п’ятдесят метрів до цілі.
– Я можу помахати тобі з вікна, моя кімната якраз над дверима.
– Не потрібно, щоб нас бачили разом інші студенти.
– Чому?
– З’являться зайві запитання та чутки. Мало приємного.
В університеті в мене імідж взірцевої доброї дівчинки, тож Богдан навряд чи стидається спілкування зі мною. Невже дійсно переживає за мою репутацію? Це і мило, і тупо.
Думка якихось малознайомих студентів ніколи не буде важити для мене більше, ніж майбутній чоловік. Нам же разом жити декілька років, просто Мельник поки про це не знає. Тут потрібно доводити діями, а не словами.
– Погоджуся з тобою тільки сьогодні, бо день був неймовірним. Мені дуже сподобалося проводити час разом. Дякую!
– І тобі.
– Що я винна за вечерю?
– Нічого. А ось за обід розрахуєшся квитками на виступ ансамблю «Сонечко».
Стриматися від сміху було складно, та я впоралася. Очі Богдана теж весело заблистіли, в світлі ліхтаря ставши з невиразних болотно-зелених невимовно глибокими. Ніколи не помічала, наскільки гарним цей колір може бути.
– Пфф, ти знаєш, як складно їх дістати? – згадала я про тему бесіди. – З тебе мінімум десять побачень. Точніше, вже дев’ять.
– Всього лише? Думав, концерт коштуватиме більше.
– Це ексклюзивна пропозиція, яка передбачає незабутню екскурсію Житомиром.
– З бобрами?
– Ні, бо вони вже готуються до зими.
– Неідеально, та все одно чекатиму. До наступної неділі, Олесю.
Я думала, Богдан запросить мене кудись швидше, ніж через тиждень, якщо вже батько його звільнив. Шкода, прямо не запитати, бо розкрию, що підслуховувала розмову. Залишається підштовхнути хлопця до активних дій.
Набравшись сміливості, я піднялася навшпиньки та поцілувала його в щоку. Він же сам визнав нашу сьогоднішню прогулянку побаченням, тому перший поцілунок мав входити в сценарій завершення вечора.
Щоправда, Мельник вважав інакше. Ніяк не відреагував, хоча морально я була готова потерпіти дотики його губ. Дорахувавши до трьох, відсторонилася. Ну ні так ні. Не настільки мене цікавлять поцілунки, щоб напрошуватися на них. А ось запах одеколону Богдана шикарний, нюхала б і нюхала.
Побажавши наостанок приємних снів, я пішла в бік гуртожитку, намагаючись тримати ідеальну поставу. Якби вміла, то й сідницями на ходу покрутила б. Шкода, раніше не спадало на думку навчитися. Візьму в Нати майстер-клас.
– Олесю! – я стрімко обернулася на голос Богдана, вирішивши, що він зрозумів натяк про поцілунок. – Куртка.
– Що?
– Куртку мою віддаси?
Отже, план зустрітися з Богданом, щоб повернути його річ, провалився. Не страшно, в мене інші є.
– Ой, звісно. Дякую, що допоміг зігрітися. Тримай.
Коли я передала хлопцю куртку, він раптом підійшов ближче. Трохи нахилився, вдивляючись в мої очі, а потім так і завмер. В моєму горлі пересохло від хвилювання, руки чомусь спітніли, а Мельник все продовжував нерухомо стояти.
Через невизначену кількість часу його долоня опинилася біля мого обличчя. Я очікувала щось типу погладжування по щоці, але замість цього Богдан смикнув мене за хвіст, в який довелося зібрати волосся ще на кораблі, щоб не заважало.
– Косичок в тебе немає, проте так теж рахується, правильно?
– Ага…
– Добре. Солодких снів, Олесю.
– І тобі…
На ватних ногах я продовжила шлях, намагаючись усвідомити, що конкретно щойно сталося. Це Богдан так у симпатії зізнався? Схоже на те. Оригінально, нічого не скажеш. Але який чудовий знак! Справа рухається!
Увірвавшись в кімнату, я радісно впала на своє ліжко обличчям униз.
– Що сталося? – почувся стривожений голос Нати. – Ти плачеш?! Цей страшко тебе образив? Та я йому його патли сальні повидираю!
– Ти така суперська подруга, Натусечко! – заявила я, стрімко сівши. – Не переживай, ніхто мене не ображав. І в Богдана чиста голова, просто зачіска невдала.
– Тоді чому ти така дивна?
– Я знайшла свого майбутнього чоловіка!
– Господь милосердний.
Подруга перехрестилася, ніби й не була атеїсткою. Засміявшись, я залізла до неї на ліжко та обняла.
– Наточко, сонечко, мені потрібна твоя допомога.
– Зводити тебе до психіатра?
– У торговельний центр! Хочу купити Богдану подарунок, а в тебе чудовий смак. І ще я не впораюся без твого язика.
– Цілуватися тебе нехай страшко вчить.
Настрій був чудовий, тож я знову хіхікнула. Ната часто буркотіла, та насправді робила для мене все, що б не попросила. Безумовно, діяло це в обидва боки.
– З цим я впораюся, а от з захистом наших стосунків – не впевнена.
– Від чого захищати? Інші дівчата на нього в житті не подивляться.
– Зате будуть ранити словами, розпускати плітки та знущатися. Я не зможу поставити їх на місце так, як ти.
– Просиш оберігати душевний спокій місцевого дивака? Ой ні, не виправляй на те, що це твій чоловік. Хай це буде умова. Я зроблю все, що в моїх силах, та страшка буду називати страшком.
– Тільки не при сторонніх. Взагалі не обговорюй його ні з ким, крім мене.
– І не збиралася. Окей, горе-наречена, кажи, що мені робити.
Розділ 8. Найпростіший спосіб втратити самоповагу – почати ганятися за чужим схваленням.
Богдан дарма переживав щодо підтримки моєї популярності, адже мені завжди було на неї байдуже. Це Ната захотіла увійти в «круту» компанію, щоб не вважатися невдахою, як в школі. На всьому першому курсі факультету було з десяток дівчат, серед яких нас з подругою визнали найгарнішими, тож їй легко вдалося досягти бажаного. Вона й мене втягнула в своє нове коло, взявши обіцянку дотримуватися трьох правил.
Перше: завжди виглядати на всі сто відсотків. Тільки в казках невиразні дівчата з прекрасною душею можуть когось зацікавити. В реальності ж зовнішність головна, а гарним людям дозволяють і пробачають майже все, на відміну від страшненьких.
Друге: бути легкою і смішливою. Від проблемних скиглійок всі намагаються триматися подалі. В тупенької дівчини без почуття гумору, яка сміється з усіх жартів хлопців, навіть не розуміючи їх, шансів сподобатися протилежній статі набагато більше, ніж в меланхолійної майстрині інтелектуального сарказму.
Третє: демонструвати вірність своїй групі «обраних». Сюди входило задирання носа до небес, прослуховування пліток і підтримка розмов про те, які ж ми класні. Не приведи Боже висловити думку, що наша компанія нічим не відрізняється від інших – це автоматично прирівнювалося до найстрашнішої зради з можливих.
Саме її я й вчинила, притягнувши Богдана за свій «елітний» столик в їдальні. Перехопила його біля роздачі їжі, взяла на буксир і вперто ігнорувала спроби хлопця відмовитися від такої «честі». Довести нареченому свою повну відданість мені було важливіше за якусь там популярність.
Моя компанія явно вважала інакше. Варто було нам сісти за столик, як всі затихли, припинивши навіть жувати.
– Ого, в мене що, глюки? – запитав Артем, самопроголошений лідер компанії. – Це реально той задрот з першого ряду? Він що тут забув?
– Ти ж бачиш, його Олеся запросила, – відповіла Ната. – Не влаштовуй сцену.
– Тут скоріше цирк виродця. А, я зрозумів. Олеся його привела для нашої розваги. Що смішного розкажеш, Мельник? Чи покажеш?
– Артеме, припини, – втрутилася я. – Богдан наш одногрупник. Він має таке ж право перебувати за цим столом, як всі інші.
– Кицю, ти зараз сказала повну маячню. Я зібрав нашу компанію якраз для того, щоб відгородитися від лузерів. Їхнє місце – біля смітника. Якщо не хочеш теж там опинитися, то тримайся подалі від таких, як Мельник.
«І ближче до мене», – читалося в очах хлопця. Схоже, від ідеї затягнути мене в ліжко він досі не відмовився. Дарма. Якщо обирати між ним і смітником, то Артем з тріском програє. Смердіння гидкої душі ніяким освіжувачем не замаскувати.
– Прикольна спроба переносу в столичний університет тюремних порядків, – фиркнула Ната.
– Правила скрізь однакові. Що в школі, що на роботі, що у в’язниці. Хто водиться з відстійниками, сам таким стає.
– Капець як в тебе голові насрано.
– Свою перевір. Годі, мені набридло. Мельник, зникни вже кудись. Апетит псуєш.
Пам’ятаючи, що маю грати роль милої дівчинки, я багатозначно подивилася на Нату. Та відвела погляд.
Нічого собі кіно. Вона ж сама погодилася зробити все можливе, щоб Богдана перестали вважати головним невдахою університету! Натомість я мала взяти на себе прибирання нашої кімнати та готування сніданків з вечерями. Дідька лисого Ната дочекається від мене відпрацювання подібної «допомоги». Нехай сидить на «Мівіні» до самого випуску!
Я не могла визначитися, на кого розлючена сильніше: брехливу подругу або слабкого Богдана, який не зробив жодної спроби постояти за себе. Мовчки взяв свою тацю і піднявся, підтвердивши своє звання лузера. Я миттєво встала слідом, не збираючись здаватися так легко.
– А ти куди зібралася? – запитав Артем невдоволено.
– Якщо Богдану не раді в цій компанії, мені теж тут нічого робити.
– Це типу якась фігня про загальну справедливість? Вирішила за убогих заступатися?
– Я сподівалася, що мої друзі тепло приймуть мого хлопця. А ви слухаєте цю маячню про недостойність, хоча Богдан – найрозумніший студент курсу, а то й усього факультету. Не очікувала від вас такої поверховості.
– Твого кого?!
– Ви зустрічаєтеся?!
– Та ти жартуєш.
В мою гордо розпрямлену спину вдарив потік запитань від ошелешених одногрупників. Тепер їм з місяць буде що обговорювати. Ну і нехай. Бути причиною пліток мені сподобалося набагато більше, ніж їх поширювати.
– Вибач за них, – звернулася я до Богдана, коли ми вмостилися за столик на протилежному боці їдальні. – Не думала, що так вийде.
– Я не здивований. Твої друзі…
– Одногрупники. Я їх знаю всього два місяці.
– А мене – два дні. Навіщо збрехала їм?
– Назвавши друзями? Це компанія Нати, а вона моя єдина справжня подруга. Ми з першого класу звикли все разом робити. Я думала, вона мене підтримає…
Принаймні так завжди було. Я переживала, що випробуванням нашої довгої дружби стане моє заможне життя з мільйонером, а виявилося все простіше. Між мною і купкою зарозумілих бовдурів вона обрала останніх. Он яку захопливу розмову з ними веде. Так активно жестикулює, що точно поставить синець комусь із сусідів.
– Впевнений, ви помиритеся.
– Знаю. Просто неприємно.
– Коли я питав про брехню, мав на увазі твою заяву про те, ніби ми зустрічаємося.
– Хіба ні? Ти смикнув мене за коси, я махала віями. Це що, не було початком романтичних стосунків?
Судячи з розгубленості Богдана – ні. От і як після цього зрозуміти хлопців? Він що хотів сказати своїм прощальним жестом? «Давай просидимо поруч десять років, поки я не наважуся запросити тебе на побачення»? З цим нехай до Марічки своєї йде.
– Ти дійсно хочеш зі мною відкрито зустрічатися? – запитав хлопець здивовано.
– Так.
– Чому?
Я вже сама не знала, навіщо мені здався цей проблемний актив. Без великих грошей, з купою комплексів і абсолютною нездатністю розуміти мої геніальні натяки. Це ж ідеальний шанс закрити цей безперспективний проєкт і знайти більш піддатливого кандидата на розлучення. Чому б ним не скористатися?
Розділ 9. Щоб люди тебе цінували, ніколи нічого не роби для них просто так.
На користь Богдана зіграла наша вчорашня прогулянка. Крім уважності хлопця, в ній був ще один значний плюс: мені було комфортно провести з ним весь день. Я майже не вдавала з себе «слабку» дівчину, бо просто забувала це робити.
Богдан став першим кандидатом, якого прояви мого справжнього характеру не відлякували. Це дуже допоможе нам в шлюбі. Навряд чи мені вдасться швидко знайти ще одного такого нареченого.
– Мені з тобою добре, – нарешті знайшла я слова. – Вчорашній день видався одним з найкращих за останні роки. Я люблю бути щасливою, тому хочу зустрічатися з тобою і надалі.
Мельника ця інформація остаточно зламала. Я, напевно, перша дівчина, яка сказала, що щаслива поруч з ним. Між іншим, це теж абсолютна правда. Ніщо так не радує, як близьке заміжжя з доволі заможним хлопцем. Навіть відерце шоколадного морозива.
– Ми можемо сказати одногрупникам, що ти пожартувала, але це не вплине на наше спілкування. Будемо продовжувати гуляти, як вчора.
– Прояснимо один раз, Богдане: я не збираюся нічого приховувати. Думка людей, з якими ми вимушено вчимося разом, мене не хвилює.
– Тобі просто не доводилося стикатися з загальним цькуванням.
– Пфф, нехай хоч горщиком назвуть, тільки в піч не саджають. Так мій покійний дідусь казав.
– Мудро. На жаль, втрачає актуальність, коли зграя переходить до дій.
– Нехай спробують. Ти розумний, цікавий, з прекрасними манерами. Я пишаюся таким хлопцем, а не стидаюся його. І всім готова це повторювати.
Ох, як же гладенько вийшло постелити! Недарма заздалегідь підготувала список того, що в Богдані хвалитиму. Шкода, щойно всі три пункти озвучила і ліміт вичерпано. Нічого, ще вигадаю. Був би хлопець, а його переваги знайдуться.
Я аж зашарілася, настільки запишалася собою. Оскільки розмова на цю тему могла тягнутися безкінечно, вирішила видати свій рум’янець самозакоханості за ніяковість. Взявши до рук виделку, опустила погляд, вдавши, ніби засмучена.
– Ой! Богдане, вибач!..
– За кого цього разу?
– За мою дурість. Ти ж не просто так відмовляєш… Дарма я всім сказала про те, що ми зустрічаємося. Якщо моя симпатія невзаємна, ти не зобов’язаний…
– Взаємна!
Хлопець перебив так швидко, ніби злякався, що я нарешті розкрию очі й усвідомлю, хто переді мною. Вчасно мені згадалася порада однієї психологині: щоб чоловік за тобою бігав, відбери те, що він вже сприймав своїм. Чи то в статті про дресирування собак було? Ай, яка різниця, якщо спрацювало!
Я повільно підняла на Богдана погляд, сподіваючись, що він виражає радість від «несподіваної» взаємності, а не тріумф. Губи самі розтягнулися в посмішці, коли побачила, який хлопець схвильований. Перша сильна емоція, яку він продемонстрував.
– Я просто не вірив, що ти дійсно… – Богдан знервовано затарабанив пальцями по столу. – Точніше, не розумію, навіщо… Ти ж дуже… Кхм…
– Можу тільки здогадуватися, як болісно тобі було пережити зраду дівчини, яку півжиття знав, – сказала я, накривши долоню хлопця своєю, щоб припинити дратівливі постукування. – Ната каже, що в кожного має бути свій «мудило», після якого починаєш цінувати нормальних хлопців. Тобто дівчат. Ну, ти вловив сенс.
– Вловив.
– Пропоную закрити тему популярності та колишніх. Обидві не повинні впливати на наші стосунки.
– Ти права. Мої сумніви – наслідок невдалого досвіду. Вибач за них. Я вважатиму за честь стати твоїм хлопцем.
Цього разу я посміхнулася на всі свої двадцять вісім зубів. А у Богдана точно ідеальні тридцять два. Ні, ну до чого шикарний в нього стоматолог! Я так задивилася на його посмішку, що коли на моє плече опустилася рука Нати, підскочила на стільці.
– Ну й наробила ти галасу своєю заявою, подруго. Досі перетравити не можуть.
– Ти можеш до них повернутися.
– Коли порозумнішають, повернуся. А ви тут що, лизатися зібралися?
– Ні!
– Ну тоді я не заваджу романтиці, – зробила свій висновок подруга. – Страш…но хочу знати, Богдане, як в тебе з англійською?
– Рівень В1.
– Тобто домашку списувати в тебе можна.
– Нато!
Подруга проігнорувала моє обурення, всідаючись поруч зі мною. Якого біса вона задумала? Це мій хлопець, я не дозволяла його використовувати! Сама ще не навчилася ним маніпулювати.
– Що? Ми ж з тобою як сестрички. А родині своєї дівчини потрібно допомагати. Згоден, Богдане?
– Залежить від прохання. Списувати я не дам.
– Олесю, а ти точно хочеш з ним зустрічатися?
– Точно.
– Там про тебе Артем…
– Не продовжуй, Нато.
Свою заяву я підкріпила непомітним щипком за бік подруги. В нашій з нею секретній мові жестів він означав: «Не нахабнішай, дурепо».
– Я проти списувань, проте можу навчити тебе робити завдання самостійно, – раптом сказав Богдан. – В ті дні, коли в нас англійська, будемо після пар збиратися тут. З граматики підтягну точно, а ось вимова в мене самого не дуже.
– Станеш нашим репетитором? Бо в Олесі справи з іноземною ще гірші за мої.
– Не потрібно! – спробувала я зупинити неминуче.
– Стану.
– Окей, діар френди. Благословляю ваші стосунки. Не запізніться на пару.
Підморгнувши мені, подруга покинула столик. Підвела мене двічі за одну нещасну обідню перерву! Я так довго переконувала Богдана в своїх чистих намірах, а тепер він невідомо чого собі надумає.
– Ох, який сором, – я сховала обличчя в долонях. – Забудь про цю розмову. Я побалакаю з Натою. Вона зазвичай не така…
– Відкрита?
– Нахабна. Я не заради англійської з тобою хочу зустрічатися.
– Це добре насамперед для тебе. Я жахливий репетитор.
Слова Богдана підозріло нагадували жарт. Я розсунула пальці, щоб обережно зиркнути на хлопця. Він дійсно посміхався, ніби мої здорові побоювання його розвеселили.
– Олесю, все правда нормально. В мене звільнилося багато часу. Я можу витратити декілька годин на тиждень задля допомоги своїй дівчині.
– Тобто на побачення ходитимемо не лише щонеділі?
– В мене вільні всі дні, крім суботи.
– Робиш щось секретне?
– Проводжу час з друзями. Це наша давня традиція.
Недовго їй залишилося. Взагалі я тільки за, якщо після одруження Богдан продовжить спілкуватися з друзями. Так менше часу доведеться йому приділяти. Але погляньмо правді у вічі: я ж набагато цікавіша за всіх його знайомих. Він точно проміняє друзів на дружину, як роблять всі щасливі у шлюбі чоловіки.
А наш буде саме таким, бо навіщо мені тренуватися робити хлопця нещасним? Це кожна жінка й так з народження вміє.
– Звучить цікаво. Чим займаєтеся?
– Різним, – підозріло уникнув відповіді Богдан. – Ти колись була в зоопарку? Можемо сходити, поки не стало холодно.
– Сьогодні?
– Якщо хочеш.
– Давай краще після стипендії. Мені незручно, якщо ти знову за мене платитимеш.
– Хто кличе на побачення, той і бере на себе фінансове питання. До твоєї стипендії ініціатором буду я, потім твоя черга. Так влаштує?
– Ага, це справедливо.
І абсолютно мені не підходить. Серед моїх запланованих витрат немає пункту: «на хлопця», кожна копійка на рахунку. Не мала дівка клопоту, пограла в фемінізм. Доведеться придумати хоча б трійку бюджетних побачень, на які покличу Богдана. Сподіватимуся, ці інвестиції в стосунки окуплять себе в шлюбі.