Розділ 18. Самотня не та дівчина, в якої немає хлопця, а та, в якої немає близької подруги, якій вона довіряє, мов собі.
Для стосунків перша сварка важливіша за перший секс, адже саме від неї залежить, чи є в пари майбутнє. Хоча б один повинен поступитися гордістю, згладивши гострі кути.
Коли наступного дня Богдан підійшов до мене в університеті, я щиро зраділа тому, що він добровільно взяв на себе роль миротворця. Навіть вирішила не грати в образи та великодушно його пробачити. Ось тільки хлопець вибачатися не збирався. Віддав мені мій телефон і побажав успішно скласти останній іспит.
Накаркав, скотина. Я витягнула білет, в якому не пам’ятала жодної теми. Якби Ната не віддала свою шпаргалку, то замість крутої новорічної вечірки мені світила б пряма дорога на перескладання.
Наш університет на святкову ніч знімав цілий клуб для студентів, які успішно закрили сесію. Погоджуючись йти туди тиждень тому, я думала, що з’явлюся там вже як наречена Богдана. Тепер сенсу сильно чепуритися не було, адже Мельник в загальному чаті написав, що відвідувати гуляння не збирається.
Тому я не брала участі в ажіотажі підготовки до «вечірки року», який охопив гуртожиток. Відмовилася і від поїздок магазинами з сусідками по кімнаті, і від спільного наведення марафету, з яким мали допомогти студентки-візажистки. Вирішила одягтися в те, що трапиться на очі, та відбути годину на вечірці виключно щоб Ната не образилася.
Поки дівчата збиралися, я без настрою лежала в ліжку, дивлячись серіал про вампірів. Справжніх, а не енергетичних, як Богдан. В роду Мельника точно були темні чаклуни. Коротка розмова з ним перед іспитом пошкодила мою ауру, залишивши прогалини, з яких вже третій день витікала вся моя енергія.
Під вечір мій серіальний запій безжально перервало агресивне трясіння за плече. Розвернувшись, я роздратовано зиркнула на Нату, яка взагалі-то мала бути в кімнаті візажисток.
– Бабай, ти що, з корінням в ліжко вросла?
– Я відпочиваю. До вечірки ще купа часу.
– Всього чотири години. Ми з дівчатами майже дофарбувалися. Я сюди за своїм олівцем для очей заскочила. В кінці коридору страшко стоїть і дивиться на наші двері поглядом побитого собаки. Ти його вже вигнала чи ще не впускала?
Почувши це, я сіла на ліжку, висмикнувши навушники так стрімко, що вуха занили. Богдан реально тут? Чому не постукав? Чи я не чула? Тоді мав би подзвонити. Перевіривши телефон, переконалася, що жодного пропущеного там не світилося.
– Точно він?
– Я страшка з закритими очима впізнаю. Коли він поруч, їх взагалі розплющувати не хочеться.
– Ми домовлялися, що ти його так не називатимеш, – обурилася я за звичкою.
– Це було до того, як він повівся, мов типове мудило.
Такий аргумент мені нічим було крити. Я готувалася, що наша наступна розмова з Богданом відбудеться вже після зимової практики. За півтора місяця він мав усвідомити, яку шикарну дівчину втратив. Добряче відчути наслідки своєї огидної поведінки, щоб надалі її не повторювати. Бачити його зараз я була абсолютно не готова.
– Що вирішила? – запитала Ната. – Мені його прогнати?
– Ні!
– Впустити?
– Я краще сама.
– Тоді негайно роздягайся. Потрібно переодягнути тебе в щось сексуальне.
– Це ще навіщо?
– Ти хочеш, щоб він пожалкував про ваш розрив або щоб зрадів йому, побачивши тебе такою?
Глянувши на своє відображення у вікні, я констатувала, що подруга права. Тепла байкова піжама з ведмедиками, слід від подушки на щоці та ковтун на голові робили мене схожою на бомжиху, а не дівчину мрії. Казковими в моєму образі були хіба що рожеві в’язані шкарпетки, прикрашені зображеннями фей.
– Де ті короткі шорти, на які Саурецький клюнув? – запитала Ната, риючись в моїй тумбочці.
– Я в них задубію!
– Десять хвилин потерпиш. Краса потребує жертв. Хоча згодна, дивак з норовом сволоти їх явно не заслуговує. В тебе ноги поголені?
Я злякано кивнула, уявивши, що було б, якби вчора не привела себе до ладу, знаючи, що сьогодні душові будуть забитими. Напевно Ната вимила б мою голову прямо в снігу на підвіконні. Або силою потягла б мене в душ. Через вікно.
– Знайшла! До цих шортиків ідеально підійде моя майка від Прада. Зараз дам, – розщедрилася подруга.
– Та «Прада», яку ми купили на Центральному речовому ринку Житомира?
– Ніби є різниця між нею і тою, що в брендовому магазині продають. Ось, натягуй. Швидше, поки Богдан не втік.
– Думаєш, сам не прийде?
– Сміливості не вистачить. Будемо на живця ловити.
Під скануючим поглядом подруги процес перевдягання зайняв в мене секунд сорок. Їй в армію потрібно, сержантом. Була б грозою всіх новобранців. Коли я закінчила, Ната підійшла й боляче вщипнула мене за щоки.
– Ай!
– Ти бліда, мов смерть, а на макіяж немає часу. Губи покусай. Косу розпусти. Ні, не розчісуйся, тобі добре з творчим безладом на голові. Просто вкладемо на один бік. Ось так.
– Що далі?
– Вийдемо разом, підійдемо до страшка і я поцікавлюся, чого він приперся сюди з вибачальним букетом.
– Яким-яким?
– Ну тим, який хлопець купляє, тільки коли сильно косякнув. Штук двадцять червоних троянд, що мають викликати в дівчини амнезію від його мудацького вчинку.
Богдан реально зібрався пробачатися квітами? Я привчила його дарувати букети щотижня, тож незрозуміло, на що він розраховував.
Перші два місяці стосунків мені доводилося розігрувати сценки з серії: «Ой, так шкода, що подаровані тобою квіти зів’яли. Вони ж так мене радували. Кожну ніч засинала, дивлячись на них і думаючи про тебе». Зате весь минулий місяць він дарував букети без нагадувань.
А от в ресторан на річницю чомусь не приніс. Я завмерла, щойно це усвідомивши. Обмірковувала ще одну причину ображатися на Богдана, коли в двері постукали. Ната заглянула у вічко, після чого здивовано хмикнула.
– Ого. Наважився. Може, в Мельнику присутня хоч крапля мужності. Так, переходимо до плану Б.
– Він в нас є?
– Заправ ліжко, сідай в еротичну позу, візьми до рук ноутбук і вдавай, що активно переписуєшся з кимось в інтернеті. Боже, Бабай, це по-твоєму еротично? Тебе мов у нападі радикуліту скрючило.
Я могла б посперечатися з розумінням «еротичності», бо жодна нормальна дівчина не сидітиме за комп’ютером в позі лотоса, як наказала Ната. Ще й у шортах, які ледь прикривають труси. Та мене через пару хвилин такого сидіння реально скорчить! Ноги вже потягувало від передчуття судом.
– Спускати лямку майки з плеча було обов’язково?
– Ага. Коли він зайде, вдай, ніби через нього перервала веселе спілкування. Треба створити ілюзію, ніби ти ці дні була зайнята чимось цікавим, а не страждала за хлопцем.
– Нічого я не страждала! Мене сесія вимотала.
– Ну-ну. Тоді ти перша дівчина в світі, яка проміняла шопінг на сум через уже складені іспити. Коротше, не пробачай страшка занадто легко, бо звикне нахабнішати. На випадок, якщо квіти сильно тебе розм’якшать, в шухляді моєї тумбочки є презервативи.
– Я не збираюся!..
– Угу. Ніхто не планує миритися сексом, воно саме по собі виходить. Все, я пішла. Наберу тебе, коли ми з дівчатами зберемося повертатися в кімнату. У вас максимум півтори години.
Схопивши свій олівець, Ната вийшла з кімнати. Її здивування від присутності Богдана в коридорі було настільки награним, що в мене вуха запалали. Тому хлопця я зустрічала не пишаючись своєю незалежністю, а згораючи від сорому за жахливі акторські здібності подруги.
Ну і як в такому стані вести найважливіші перемовини в стосунках? Піднявши погляд на Богдана, я зрозуміла, що найімовірніше за все в них програю.
Розділ 19. Мудра жінка поступово привчить чоловіка вибачатися за всі її помилки.
У дитинстві я ненавиділа всю зелену їжу, від кропу до капусти. Цей колір був для мене таким огидним, що з кожної страви його викидала. Хай як мене переконували, що їсти зелень та салати потрібно, це було марно. Коли мама впиралася, намагаючись мене «перевчити», я могла сидіти голодною цілими днями, тільки щоб не їсти «траву».
А потім якось спробувала молодий горошок і визнала його найсмачнішим продуктом у світі. Кращим за всі види ягід та фруктів. Щороку в сезон об’їдаюся ним до болю в животі. Інші зелені овочі мою любов не заслужили, але я перестала їх уникати.
Присутність Богдана викликала в мене відчуття, схожі на ті, коли бачиш на ринку перший урожай молодого горошку. Радість від передчуття прекрасного вечора, незважаючи на знання того, що він закінчиться поганим самопочуттям.
Власне, Мельник сам став моїм горошком. Спочатку й дивитися не хотілося, а зараз сумувала, коли його довго не було в моєму житті.
Такі роздуми точно не покращували мої стартові переговорні позиції. Згадавши про поради подруги, я вдала байдужість.
– Навіщо ти прийшов?
– Це тобі, – хлопець поклав букет на стіл. – Картки теж приніс. Ти забула їх в мене вдома.
– Не забула, а залишила.
– Енциклопедію взяла.
– На підвіконні лежить. Забирай. Мені нічого від тебе не потрібно.
– Вже зрозумів. В деканаті сказали, ви з Наталею змінили місце практики.
Вони там будь-кому про особисті справи студентів розповідають? Ніякої поваги до приватної інформації.
Богдан ще місяць тому домовився з батьком про те, щоб взяти нас з Натою на зимову практику. Після сварки я більше не хотіла приймати його допомогу. Довелося звернутися до мами.
Одним з її місць роботи був офіс невеликої житомирської компанії, яка займалася програмним забезпеченням. Після слізного прохання моєї матусі директор погодився виписати документ для університету та дозволити нам з Натою подивитися, як функціонує відділ ІТ. Залишиться тільки звіти написати.
– Можеш не перейматися, в фірмі твого батька не з’явимося.
– Не поспішайте відмовлятися. Там вам буде краще, ніж в компаніях, в які університет скеровує. В тих установах студентів нещадно експлуатують як безоплатну робочу силу.
– Це просто чутки.
– Навіть якщо так. В нас ви наберете інформації для звіту за декілька днів і будете вільні. В документі напишуть, що ви відходили весь місяць, дадуть гарні рекомендації… Я проходитиму практику в іншому місці, тож ми не будемо перетинатися.
Щось я втратила суть, навіщо тоді Богдан приперся. Похизуватися своєю шляхетністю перед колишньою дівчиною? Чи мені потрібно розчулитися і одразу все пробачити?
– Ми з Натою проходитимемо практику в Житомирі, тож ти ще можеш повернутися в компанію батька.
– Я не через тебе туди не йду. Сьогодні був в «ТиГрай». Ми підписали контракт. Витрачу наступний місяць на формування команди, бо потрібно розширити її втричі.
– Якщо це пропозиція роботи, мені не цікаво.
– Твоїх навичок з програмування поки недостатньо.
А, так Мельник приперся, щоб поділитися успіхами, які я ж йому на тарілочці й принесла, паралельно мене ж принизивши? Він дурень чи самогубець?
– Я не це хотів сказати, – запізно дійшло до Богдана.
– А що? Поквапся. В тебе дві хвилини. Мені треба збиратися на святкування.
– Йдеш до клубу разом з усіма?
– Ти хочеш витратити свій обмежений час на обговорення цього?
– Ні, – важко видихнув хлопець. – Вибач за мою неадекватну реакцію щодо співбесіди. Ти була права, це неймовірний шанс. Друзі в захваті від цієї перспективи.
– Рада за них.
– Я перед тобою дуже винен. Для мене ніхто подібного не робив.
«І не зробить, телепень ти невдячний», – подумала я, підводячись з ліжка. Розмовляти, дивлячись на Богдана знизу вгору, набридло. От навпаки було б непогано, але мені не хотілося виявляти гостинність, пропонуючи йому сісти.
Від довгого перебування в незручній позі мої ноги оніміли. Щоб хлопець не бачив моїх гримас, викликаних поверненням кровообігу, я підійшла до шафи. Вдавши, ніби шукаю одяг, лаялася собі під ніс, проклинаючи «еротичність» вкупі з всіма іншими дурними ідеями Нати.
– Як я можу заслужити твоє пробачення?
– Ніяк, – відповіла після паузи.
– Олесю…
– Тобі не потрібно нічого заслуговувати, бо я не злюся.
– Справді?
– Авжеж. Завжди рада допомогти своєму одногрупнику.
Цей укол я продумувала три дні, тому ледь стримала посмішку, побачивши, що він досягнув цілі. Богдан скривився, мов від зубного болю. А коли розгледів ультракоротку червону сукню, яку я кинула на ліжко, то почав виглядати так, ніби ті зуби йому без анестезії вирвали.
Всього мить, а на моєму серці потеплішало. Пощастило знайти в шафі цю вульгарну річ. Ната купила її собі з величезною знижкою в стані афекту, після чого жодного разу не одягнула. Я б швидше пішла на вечірку голою, ніж в «робочому костюмі повії». На щастя, Богдан цього не знав.
– Тепер бачу, як ти не злишся. Добре, перефразую: що мені зробити, щоб повернутися до статусу хлопця?
– Нічого.
– Впевнений, є розширене пояснення.
– Нам взагалі не потрібно було починати зустрічатися. Це моя провина. Я підштовхнула тебе стати моїм хлопцем, хоча бачила, що ти не відійшов від розриву з Марічкою.
Реагувати на відверту провокацію Богдан не поспішав. Тааак. Поклавши на стіл косметичку, я розвернулася до хлопця. Склала руки на грудях, щоб мати загрозливіший вигляд, хоча насправді це мало утримати на місці серце, яке чомусь зібралося вискочити з насидженого місця.
– Не будеш переконувати, що більше її не кохаєш?
– Ні.
Розділ 20. Безпечніше гасити полум’я бензином, ніж вимагати від розлюченої дівчини дотримання логіки.
Я давно помітила, що в Богдана проблеми з інстинктом самозбереження. Зараз же він поводився так, немов шукав негайної болісної смерті.
Приходити вибачатися перед нареченою, щоб зізнатися в коханні до своєї колишньої! В мене аж дихання перехопило від такого нахабства. Після цього Богдан рік має прощення вимолювати! Спочатку в Бога за порушення заповіді «Не тупи», потім в мене за вбиті його дурістю нерви.
– Що ж. Нам більше нічого обговорювати.
– Не буду переконувати, бо ніколи Марічку не кохав. Наші стосунки скоріше нагадували дружбу з привілеями. З тобою все інакше. Її зрада вдарила по моєму самолюбству, не почуттях.
А я скоро вдарю по інших місцях. Тілесних. «Інакше» – це як? Без привілеїв? Чи з почуттями? Нормально пояснити не може? Робити багатозначні натяки – моя стратегія.
Я була настільки зла на Богдана, що навіть якби хотіла, не розібралася б у його заявах. Розмову і то ледь вдавалося підтримувати, не зриваючись на крик.
– Яка різниця? Ти все одно продовжуєш нас порівнювати. Шукаєш в кожному моєму вчинку підступ.
– Мені дійсно важко довіряти дівчатам після неприємного досвіду. Ти казала, що розумієш.
– А ти обіцяв не дати цьому зіпсувати наші стосунки!
– Знаєш, як працює мозок в критичні моменти? Підкидає давно знайомі варіанти відповідей, щоб дати ілюзію контролю над ситуацією. Я зазвичай їх відстежую і не озвучую, розуміючи, що це нічим не підтверджені страхи. Інколи не вдається. Вибач за це.
Тепер я зрозуміла, чому Ната назвала Богдана побитим цуциком. Коли він дивився з такою дитячою вразливістю, складно було продовжувати на нього сердитися. Та я легко з цим впоралася. Десь на краю свідомості промайнула думка, що годі впиратися, але швидко зникла.
На ці жалібні маніпуляції я не поведуся. Ніколи не вважала милими ні тварин, ні дітей, ні красномовних хлопців. Якщо Богдан хоче мого пробачення, знадобиться більше, ніж букет з картками, які він дарував мені до цього. Це що взагалі за економія на майбутній дружині?
Був би налаштований серйозно – притягнув би обручку та зізнання в коханні. Хоча б останнє. І обговорював би, яка я чудова, а не навчальну практику та свою колишню. Ух, як же бісить!
– Проїхали. Мені потрібно переодягнутися. Тобі час.
– Наша розмова хоч щось змінила?
– Підтвердила, що нам точно не слід зустрічатися. Можемо залишитися друзями. Без привілеїв.
– Друзями мене не влаштовує. Я обіцяю більше ніколи не сумніватися в твоїй щирості.
– Цього недостатньо. Річ не лише в твоїй хронічній недовірі. Тобі зарано мати дорослі стосунки. Ти навіть поцілувати мене сам боїшся. А я більше не збираюся брати на себе всю ініціативу. До зустрічі в універі.
Я відчинила двері, натякаючи Богдану, що йому час. Замість того, щоб вийти, він поклав на них руку й штовхнув. Гучний стукіт, з яким вони зачинилися, змусив мене здригнутися. Та за таке поводження з власністю гуртожитку комендантка всю нашу кімнату виселить! Де нам потім жити, в трансформаторній будці?
Не встигла я оформити своє обурення в більш-менш пристойні слова, як Богдан поцілував мене, притискаючи до зловісних дверей. Згідно з прочитаними жіночими романами, в такій ситуації мої колінки мали підігнутися. Так і сталося. Рефлекторно. Щоправда, з однією ногою.
Вона зігнулася і направила коліно прямо в пах хлопця, який настільки поплутав береги, що посмів без дозволу полізти до мене з поцілунками. Схоже, інстинкт самозбереження Богдана активувався лише у разі безпосередньої загрози його статевим органам. Він підставив під удар долоню, хоча без підборів я за всього бажання не змогла б всерйоз нашкодити цій шпалі, вищій за мене на дві голови.
– Якого біса?! – зашипіла, поки хлопець зі здивуванням розглядав мою ногу.
– Ти ж сказала тебе поцілувати.
– З глузду з’їхав?! Коли це?!
– Тоді до чого було… Здаюся. Я абсолютно тебе не розумію.
– Знайди собі дівчину, яку зрозумієш.
– Хочу тільки тебе.
На відміну від моїх двозначних заяв, які я найчастіше ляпала випадково, слова Богдана прозвучали абсолютно свідомо. Їх підкріплював погляд, в якому чітко читалося, що його «хочу» стосувалося найфізичнішого сенсу з можливих. І вираз обличчя, де не було жодних звичних для хлопця сумнівів.
Така впевненість, що з’явилася невідомо звідки, мала б викликати лише посмішку. Але мені було не до веселощів. З легень раптом зник весь кисень, а з голови – думки. Я не могла підібрати жодної відповіді, гарячково хапаючи повітря пересохлими губами.
Скориставшись моєю розгубленістю, хлопець нахилився. Завмерши за сантиметр від поцілунку, секунду за секундою крав мій і без того дефіцитний кисень. Спробував компенсувати це теплом своїх долонь на моїй талії, але обмін був явно нерівним.
Температура в кімнаті не надто відрізнялася від тієї, що за вікном, тож в коротких шортах і маєчці я встигнула задубіти. Тому й обняла Богдана за шию, притуляючись до нього. Виключно заради того, щоб хоч трохи зігрітися.
– Думаєш, так ми помиримося? – поцікавилася я, дратуючись від затягнутої невизначеності.
– Ні. Не думаю. Зовсім.
– Зізнання року.
– Коли ти так близько, я ні про що не можу думати, крім…
Замість того, щоб підбирати слова, Богдан нарешті перейшов до створення ілюстрацій. Подолавши сантиметрову відстань між нами, накинувся на мої губи так, ніби мав на це беззаперечне право. Вимагаючи відповіді, яку я під таким напором навіть не подумала не дати.
Долоні хлопця ковзнули під мої сідниці, піднімаючи мене над підлогою. Змушуючи обхопити його спину ногами. Викликаючи запаморочення від такої близькості та різке усвідомлення власної безпорадності.
За одну мить хлопець примудрився зруйнувати відчуття безпеки, в якому я перебувала з початку наших стосунків. Стало очевидно, що мій контроль над тим, як далеко заходити, завжди був ілюзією. Богдан зупинявся виключно тому, що підігравав мені. Він набагато сильніший, тож якби наполіг, я нічого не могла б зробити.
Якби наш перший поцілунок був таким відвертим, це налякало б мене до чортиків. Ні про яке продовження стосунків з Мельником й мови б не йшлося. Станься це місяць тому, я б перевела наші взаємини на суто платонічний рівень. В щічку і то б Богдана не цілувала. А зараз…
Ця безпорадність в руках хлопця викликала в мене багато чого, але точно не страх. Було нервово. Незвично. Напружено. Захопливо. Збудливо до болю в животі. Я не вірила, що Богдан дійсно може зробити мені щось погане. Проте коли він поніс мене в бік ліжка, в моїй голові моментально воскресли давно засвоєні застереження.
– Відпусти! – я стукнула хлопця в плече, після чого він одразу поставив мене на підлогу.
– Щось не так?
– Все! Тобі краще піти.
– Ти просила в мене беззаперечної довіри, а сама не готова відповісти тим самим?
Богдан зовсім сором втратив? Використовувати мої ж маніпуляції на мені? І про яку довіру йдеться? Він же явно хоче залишитися не для того, щоб сесію обговорити.
Тут було лише одне правильне рішення: негайно виставити хлопця геть. Нехай постраждає, розкається, докладе реальних зусиль, щоб отримати моє прощення. Якщо зараз дамся Богдану, то сама знеціню себе в його очах. Чоловіки легко втрачають інтерес до дівчат, які їм легко дістаються. Це аксіома.
Я підійшла до дверей, щоб втілити в життя свій мудрий план. Взялася за ручку. Натиснула. А потім пальці ніби самі зісковзнули з неї і замкнули двері на замок.
Перейти до наступних розділів >
(Продовження має обмеження в 18+, тож доступне після швидкої реєстрації).