Розділ 10. Жінку, в якої є мета, неможливо ні зламати, ні зупинити.
Листопад 2008 року
– Я не вірю, що погодилася на це, – звично нила Ната.
– Ти підтвердила статус найкращої подруги у всіх всесвітах! План пам’ятаєш?
– Таке за всього бажання не забудеш. Олесю, ти розумієш, що це страшко має думати, як розвести тебе на поцілунок, а не ти його?
Такими темпами він до четвертого курсу буде думати. Три тижні побачень, а Богдан навіть за руку боявся мене взяти. Я вже втомилася «спотикатися» на рівному місці, щоб, коли він підхопить, багатозначно заглядати йому в очі. Цей метод не працював. Отже, настав час рішучих дій.
– Наточко, ти ж сама казала, що Богдану варто всього один раз мене поцілувати, а потім він постійно хотітиме більшого. Не зможе відмовитися від стосунків, доки не переспить зі мною.
– Припини нагадувати мені мої ж слова. Це бісить. Тобі що, не терпиться з ним в ліжку опинитися?
– Ага. У подружньому. Ти ж знаєш: ніякого сексу до весілля.
– Навіть Богдан не може бути таким лохом. Якщо тобі вдасться вламати його на весілля без сексу, я клянуся ніколи більше не сумніватися в твоїх методах.
– По руках.
– Ви чого відстали? – крикнув Артем. – Звідки нам знати, в якому підвалі дивак живе?
Почувши кличку, якою Ната називала Богдана, я зі злістю на неї зиркнула. Подруга прикинулася валянком, поспішивши наздогнати решту компанії. Мої височенні підбори рухатися з такою швидкістю не дозволяли, тож я шкандибала останньою, повторюючи сценарій вечора.
Найскладнішим було вмовити мою компанію відсвяткувати День студента в Богдана вдома. Піар-кампанія Нати поступово примирила їх з присутністю мого хлопця за столиком, але не настільки, щоб визнати його рівним. Вони просто ігнорували Мельника так само, як він їх.
Вирішальним аргументом стало те, що, крім Богдана, ні в кого не було вільної квартири. Навіть киянин Артем, який вважав себе найкрутішим, жив з мамою-домогосподаркою, яка рідко виходила на вулицю. Якби я мала її гроші, то мене навпаки додому було б не загнати. В світі стільки всього цікавого для тих, хто може за це заплатити! В чотирьох стінах, мабуть, сидять ті багатії, в яких проблеми з фантазією.
Після активних обговорень компанія погодилася провести декілька годин на домашній вечірці, а вже під ніч вирушити до клубу. Звісно, добро від Богдана я отримала ще раніше. Він на диво швидко погодився, хоча особливої симпатії до наших одногрупників явно не відчував.
Хлопець зустрів нас біля свого під’їзду, дружелюбно привітавши. Побачивши, де він живе, навіть Артем припинив лити потік жовчі, який вважав приємною бесідою. Я ж не могла дочекатися, доки ми з Богданом залишимося наодинці хоча б на хвилину.
Він добровільно одягнув подарований мною светр, припинивши виглядати, мов лузер без естетичного смаку. Такий жест заслуговував на відзнаку! Коли інші студенти роззулися в коридорі, я взяла Богдана за лікоть, затримуючи на місці. Вириватися хлопець не став, скерувавши гостей у вітальню.
– Так і знала, що цей колір буде тобі дуже личити! – сказала я, чмокаючи хлопця в гладко поголену щоку.
– Не впевнений, що існують кольори, які мені прямо личать, але светр гарний. Ще раз дякую за подарунок.
– Припини знецінювати себе. Глянь, як круто очі відтінюються.
Я розвернула Богдана до дзеркала, сама ставши позаду. Замість того, щоб оцінити, що його райдужки дійсно набули гарних зелених тонів, хлопець дивився тільки на моє відображення. Ні, не з захопленням, а з вселенським сумом.
Нормальна така реакція на дівчину, яка чотири години до зустрічі готувалася. Та я пару прогуляла, щоб зробити ідеальну зачіску з хвилястими локонами! Косметику майже не використовувала, бо не хотіла, щоб після поцілунку Богдан змивав з себе кілограми фарб.
– Щось не так? – поцікавилася, припиняючи посміхатися.
– Навпаки. Ти надзвичайно гарна, Олесю.
– Старалася тебе вразити. Будеш милуватися мною, якщо вечір минатиме зовсім погано.
– Коли ти поруч, він не може минати погано.
– Агов, господарю! – почувся вигук Нати. – Ти куди зник?
Вона ж чудово розуміє, куди! Втручання подруги мене роздратувало, викликавши відчуття, ніби я випустила з рук щось дуже важливе. Так буває на розпродажах, коли прямо перед твоїм носом забирають останній екземпляр сукні, про яку ти мріяла. Невимовно трагічна втрата.
Після короткої екскурсії кухнею Богдан пішов стежити, щоб хлопці не розтрощили його квартиру, а я – допомагати дівчатам з їжею. Ми ще в гуртожитку наробили тіста для піц, щоб зекономити. Залишалося лише розібратися з інгредієнтами.
Духовка у Богдана була велетенською, тож з приготуванням ми впоралися швидко. Через півтори години вже сиділи за столом в компанії десяти піц, снеків, алкоголю і напруги, яка відчувалася у повітрі.
– Зіграймо в «Правду або дію»! – запропонувала Ната, дотримуючись нашого плану.
– Як в тупих американських фільмах? – хмикнув Артем.
– Сам ти тупий, це весело! Я нагадаю правила. Гравцю дають вибір: чесно відповісти на питання або виконати загадану дію. Впоравшись, він визначає, хто стане наступним. Питання і дії вигадуємо в процесі. Ведучий, тобто я, пильнуватиме, щоб всі брали участь.
– Що буде, якщо відмовитися? – запитав Богдан.
– Програш. Учасник дискваліфікується та йде мити посуд. Як добре, що ми кухню не встигли прибрати!
Точніше, не стали цього робити. Ідея Нати змусити хлопців грати, налякавши перспективою прибирання, виправдала себе. Навіть Богдан, почувши про немитий посуд, втратив скептичний настрій.
– Окей, я починаю, – заявив Артем. – Мельник, правда або дія?
– Правда.
– Ну звісно. Слабо дію обрати. В тебе був секс?
В цю мить я зрозуміла, що Артем – повний ідіот, який не відчуває меж. Вульгарне питання не сподобалося навіть цій зарозумілій компанії. Жодної посмішки або сповненого знущання погляду – лише незручна тиша, в якій авторитет нашого лідера дав відчутну тріщину.
– Був, – відповів Богдан спокійно.
– З самим собою?
– Це вже наступне питання.
– Я не вірю, що тобі хоч з жалості хтось давав.
– Переживу. Олесю, правда або дія?
Богдан так незворушно витримав напад Артема, що я на секунду ним запишалася. В правдивість слів хлопця мені теж не вірилося, але головною була його неочікувана впевненість. Може, коли хоче! Як же зробити, щоб він хотів відстоювати себе частіше?
– Дія, – обрала я, сподіваючись на завдання типу «поцілуй мене».
– Зіграй монолог зі свого улюбленого фільму, – попросив Богдан, руйнуючи всі мої романтичні фантазії.
Розділ 11. Шлюб, в якому пара сповідує абсолютну прозорість й чесність, може протривати довго, але навряд чи буде щасливим.
Улюблений фільм… В голові крутилася тільки знаменита фраза: «Я тебе породив, я тебе й уб’ю!», але «Тарас Бульба» явно не підходив для створення образу ніжної дівчини. Зате стовідсотково влучав у настрій.
– Ніби я акторка? – уточнила, сподіваючись, що Мельник змінить завдання.
– Або актор. Без обмежень.
– Вперед, Бабай! – підтримала мене Ната. – Ти цілий семестр ходила в театральний гурток, показуй клас.
– Або здавайся, – підказав одногрупник Вадим, який зазвичай був мовчазним. – Посуд чекає.
Я ледь стрималася, щоб не показати їм жест, на «клас» не схожий. Що ж придумати? Хто взагалі запам’ятовує монологи з фільмів? Дурне завдання. Піднявшись, я поклала руки на плечі Богдана, дивлячись на нього згори вниз.
– Ніколи не дозволяй нікому говорити, що є щось, чого ти не можеш! – почала з пафосом. – Ні батькам, ні друзям, ні коханим. Ти повинен знайти свою мрію і захищати її від всіх! Люди, в яких не вистачає сили волі досягти бажаного, постійно казатимуть, ніби ти теж нічого не зможеш. Це маячня слабких духом. Їм так простіше виправдовувати свої лінощі. Ти маєш бути іншим. Якщо хочеш чогось – йди й візьми це!
Під час промови я захопилася, тому не помітила тиші, яка панувала в кімнаті. Навіть музика не звучала, можливо, злякавшись моєї експресії.
– Ем… Олесю, покажи мені дамську кімнату, – попросила Ната.
Я вже й без її осудливого погляду зрозуміла, що з монологом не вгадала. Варто було нам опинитися в коридорі, як подруга схопилася за голову.
– Господь милосердний! Ти ж могла обрати Мерлін Монро! Одрі Гепберн! Та хоч Ольгу Сумську! А влаштувала проповідь! Ти хочеш поцілувати Богдана або налякати його до гикавки?
– Він не здавався наляканим.
– Та бідний поворухнутися боявся. Ти що, більше нічого не згадала, крім того свого нудного фільму?
Не дивно, що Ната розпізнала уривок, бо я часто обирала «У гонитві за щастям» для наших кіновечорів. Ця картина мене досі надихає.
– Був ще варіант з «Тарасом Бульбою».
– Той момент, коли Андрій відмовляється від усього заради коханої?
– Коли батько його вбиває за те, що син поставив особисте щастя вище за патріотизм.
– Таке було? Добре, що я цю історію не дочитала. Все, подружко, дотримуйся плану «БуМС». Завдання з поцілунком відкладемо, нехай жертва розслабиться.
«Бути милою і скромною», – нагадала я собі розшифровку плану. На практиці це означало менше говорити й більше посміхатися. Елементарно.
Під керівництвом Нати гра потекла доволі весело. Навіть Артему не вдавалося її зіпсувати, хоча він старався з усієї сили. Я вже відповіла на десяток питань і виконала стільки ж завдань, коли подруга загадала Богдану довгоочікувану дію.
– Поцілуй Олесю.
– А що, такі завдання можна давати? – оживився Артем.
– Вони ж зустрічаються. Чому ні?
– Я визнаю свою поразку, – заявив Богдан. – Піду мити посуд.
Ми з Натою розгублено переглянулися, усвідомивши провал нашого геніального плану. Він справді відмовився мене поцілувати? Перед всіма? Я що, ні краплі йому не подобаюся?
– Визнаю, що завдання було недоречним, – спробувала виправити ситуацію Ната. – Пропоную продовжити, уникаючи всіх інтимних тем.
– Тоді який сенс грати? – встряв Артем. – В них же весь кайф.
– Реально? І ти згоден хоча б раз обрати замість дії правду?
– Без базару.
– В тебе колись був секс, довший за п’ять хвилин?
З усіх боків почулися смішки. Наш самопроголошений зіркун явно не очікував стати жертвою такого ж гидкого питання, яке ставив сам. Приємно знати, що за два з половиною місяці спілкування він не тільки мені набрид.
– Що за тупість? Авжеж.
– Хм… Зараз я створю опитування в університетській групі, де налічується скільки твоїх колишніх коханок? Більше десяти?
– Не рахував.
– Якщо хоча б одна підтвердить, що ти не скоростріл, то зарахуємо як правду. Ні – підеш кухню прибирати.
– Дуже смішно. Ви повірили лузеру-Богданчику, але не мені?
– Артеме, ти весь вечір поводишся, мов невихована свиня, – озвучив мої думки Вадим. – Богдан прийняв нас в своєму домі. Він нічим не заслужив такого ставлення до себе.
– Мельник – нудний ботан. Ви ж з цим завжди погоджувалися. Що, перевзулися? Чого мовчите? А знаєте, мені набридло стирчати тут і грати в дитячі питання-відповіді. Я в клуб. Хто зі мною?
– Можете залишатися ночувати, – висунув Богдан зустрічну пропозицію. – Місця вистачить, а мій бар не гірший за клубний. Давно потрібно було його спустошити.
Згадка про халявний алкоголь переважила залишки упереджень, які залишалися в одногрупників щодо Богдана. З усіх тільки Артем поїхав в клуб, буркнувши наостанок, що ми всі «продажні шавки». Після зникнення найтоксичнішого елементу вечір став ще приємнішим.
До гри ми не поверталися, зосередившись на спустошенні бару і танцях. Я в загальних веселощах участі не брала, натомість допомагаючи Богдану готувати коктейлі. Спочатку дегустувала напої, але, зрозумівши, що п’янішаю, припинила.
Голову потрібно було зберегти тверезою, адже попереду був мій перший поцілунок. Я не Богдан, щоб визнати поразку, не перепробувавши всіх варіантів. Тим паче хлопець замість алкоголю пив сік, тому не зможе звинуватити мене у використанні його несвідомого стану.
Я терпляче дочекалася, доки всі втомилися настільки, що розійшлися спати. Дівчатам Богдан виділив свою кімнату, сам зайняв батьківську, а хлопці позасинали хто у гостьових, хто у вітальні. Замість того, щоб піти відпочивати, я з благословення Нати рушила до свого хлопця. Подруга мала бути неподалік, щоб у разі чого відбити мене від Богдана.
Ми вірили, що це не знадобиться, але вирішили перестрахуватися. Занадто багато поганих історій ходило про необережних дівчат, які залишалися наодинці з «хорошими» хлопчиками, а ті швидко переставали такими бути. Береженого Бог береже.
Постукавши декілька разів, я так і не дочекалася відповіді Богдана. Він що, заснув? А як же наш поцілунок? Мені що, доведеться розіграти сценку з «Сплячої красуні», де принц – я? Недарма ніколи не любила цю казку, як відчувала.
Я смикнула ручку дверей і ті відчинилися. Всупереч моїм побоюванням, Богдан не спав, а сидів в навушниках за ноутбуком. Він так тепло посміхався комусь в екрані, що мені закортіло його розбити. Це я маю бути джерелом радості мого хлопця, а не… якась негритянка в скайпі.
Він відправив мене спати заради розмови з цією африканкою?! Зраджує своїй живій нареченій ще до весілля? Навіть мій батько і той почекав п’ять років, перш ніж завів коханку.
«Ну все, Мельнику, молися, щоб після нашої розмови тобі залишилося, чим одружуватися», – подумки порадила я, стрімко рушивши до хлопця.
Розділ 12. Потрібно шукати не найкращого чоловіка в світі, а того, поруч з ким ти відчуватимеш себе найкращою.
У Богдана не тільки інстинкт самозбереження був жахливо розвинений, а й інтуїція. Загрози за своєю спиною він не відчув, тож я тихо підійшла до нього впритул. Збиралася висмикнути його навушники, бажано разом з вухами, але, заглянувши за плече «зрадника», різко передумала.
Крім віконечка з дівчиною, на моніторі було ще чотири, з хлопцями різних національностей. Видихнувши від полегшення, я постукала Богдана по передпліччю. Він здригнувся, після чого швидко розвернувся на комп’ютерному кріслі, ледь не збивши мене з ніг.
– Пробач, налякала? Коли постукала в двері, мені здалося, ти сказав, що можна увійти.
– Не чув тебе в навушниках. Почекаєш п’ять хвилин? Друзі вийшли в онлайн привітати зі святом.
– Звісно. Привіт! – помахала я в камеру. – Мене звати Олеся.
– Вони раді знайомству.
Богдан відвернувся, продовжуючи свою розмову англійською. Увімкнути гучномовець, щоб реально познайомити зі мною друзів, навіть не подумав. Слів «май лавлі герфленд» теж не пролунало, тож своєю дівчиною він мене їм не представив.
Тривожний дзвіночок. В книжках пишуть, що як чоловік тебе презентує знайомим, тим ти для нього і є. Ну добре хоч «подругою» мене не назвав, бо на цьому наші стосунки завершилися б. Чи назвав?
В моїй школі англійську через недобір кадрів викладала вчителька німецької. Мову ми з нею вчили водночас. Нам з Натою довелося рік за підручниками стирчати, щоб отримати шанс скласти іспити. Ледь дотягнули на мінімальний прохідний бал.
Я ще на парах зрозуміла, що Богдан прибіднювався, коли казав, ніби в нього погана вимова. А як тільки він почав допомагати нам з Натою розібратися в домашніх завданнях з англійської, усвідомила, що його рівень знань захмарний. Ще один привід пишатися своїм нареченим.
– Все, – заявив хлопець через пару хвилин, які я провела, сидячи на краєчку дивана. – Вибач, що змусив чекати.
– Чому ти не покликав друзів на свою вечірку? Я думала, ти перестав відчувати дискомфорт в нашій компанії... Артем перегинає палицю, звісно, але решта ж нормальні. Чи ти виключно заради мене продовжуєш спілкування з одногрупниками?
– Я не покликав би додому людей, з якими мені не подобається проводити час. А всі мої друзі живуть в інших країнах.
– Як так вийшло?
– Подружилися років десять тому на Комік Коні. Це найбільший світовий фестиваль коміксів та індустрії розваг. Відтоді їздимо туди кожного літа, а потім проводимо місяць в когось вдома. Решту часу збираємося онлайн щосуботи. Ну і зі святами вітаємо, як сьогодні.
Тобто Богдан встигнув пожити мінімум в п’яти інших країнах? Звучало круто. Заради можливості провести літо за кордоном я згодна потерпіти його друзів. Всіх, крім тієї негритянки. Занадто вже симпатична вона, таких треба подалі від свого чоловіка тримати.
– Більше ти ні з ким близько не спілкуєшся?
– Ні. З однокласниками в нас були занадто різні інтереси, а в університеті сама знаєш.
– Тобі не було самотньо?
– До зустрічі з тобою я над цим не задумувався. Мене влаштовував такий формат дружби.
Богдан навіть не уявляє, які ще життєві орієнтири йому доведеться змінити найближчим часом. Наприклад, задуматися над одруженням у вісімнадцять років. І пошуком роботи, якщо батько відмовиться забезпечувати нашу молоду родину.
– Ти добре вписався в компанію.
– Ми обоє знаємо, що вони терплять мене виключно заради тебе.
– Неправда! Ще заради халявного алкоголю і допомоги з англійською. Ти вже незамінний.
– Буду тримати бар заповненим, щоб все так і залишилося. Не подумай, я не скаржуся. Навпаки, вдячний тобі за можливість познайомитися з нормальним студентським життям. Правда.
Я мило посміхнулася, приймаючи заслужену подяку. В моєму таємному блокноті з замочком вже закінчувалися сторінки, на яких записувала хід завоювання Богдана. Особливу увагу приділяла тому, що заради нього зробила.
А то ще забуду якийсь момент і втрачу аргумент в сварках на тему: «Ти невдячний козел». Такі обов’язково будуть, якщо вірити сімейним психологам, тому я готувалася заздалегідь.
Вчинки хлопця теж фіксувала, даючи їм оцінку від одного до п’яти. Поки рахунок був сто сімдесят два бали з його боку проти дев’ятисот з мого. Явний перекіс, який Мельнику доведеться відпрацьовувати весь наш недовгий шлюб.
– Я щаслива, що тобі подобається. А чим ти з друзями займаєшся щосуботи? Просто спілкуєтеся?
– Найчастіше паралельно граємо в ігри та розробляємо свою.
– Реально? Покажи!
– Вона ще не готова, так, коротеньке демо.
– Мені цікаво подивитися.
А ще цікавіше дізнатися, чи є в Богдана якісь практичні навички в програмуванні. Тому в його гру я поринула з щирим інтересом, розпитуючи, що в ній створював конкретно він. Як і передбачала, Мельник займався кодом, тоді як за візуальну складову відповідали інші хлопці.
Сценарій пригод в фентезійному світі писала афроамериканка Сем, що мене засмутило. Не тому, що весь текст був англійською, а через те, що її я замінити в команді ніяк не зможу. Всі мої творчі здібності обмежувалися вигадуванням того, як підштовхнути хлопця до весілля.
– Ну як? – запитав Богдан, помітно хвилюючись.
– Дуже круто!
– Зіграємо в «правду», Олесю. Скажи чесно.
– Якщо чесно, це перша гра, яку я проходжу. Половину тексту не зрозуміла, тому про вдалість діалогів нічого не скажу. Зате мені сподобалося нишпорити підземеллям й шукати здобич. Від чого залежить, чи успішним буде удар в бійці, не вловила.
– Там фоновим процесом обирається випадкове число… Довго пояснювати. Коротше, це чистий рандом.
– А ти зможеш завантажити мені цю гру на телефон? Я б хотіла пройти самостійно, не кваплячись.
– Звісно. Давай сюди мобільний.
Поки Богдан перекидав гру, я розглядала його. Цей ентузіазм від розповіді про улюблене хобі личив йому не менше за обраний мною шикарний светр. Вочевидь, ця гра дійсно багато для нього значить. Я зможу використати її, щоб остаточно розтопити його серце.
– Готово, – проінформував хлопець, повертаючи мені телефон.
– Дякую, обов’язково поділюся враженнями, коли пройду.
– З нетерпінням чекатиму.
– Я відповіла правду, тепер твоя черга, Богдане. Чому ти мене не поцілував? Я зовсім не подобаюся тобі як дівчина?
Останнього питання не було в моїх планах. Воно саме вирвалося, приправлене краплею невпевненості в собі. Напевно, в цю краплю зібралася вся моя вразливість, бо раніше від сумнівів у власній привабливості я не страждала.
З іншого боку, до Богдана мене й не динамили тижнями. Тут будь-хто відчує себе лузером.
– Подобаєшся, Олесю. І зовнішністю, і характером. Я ніколи не зустрічав людей настільки ж яскравих, як ти.
– Тоді чому?
– Не хотів, щоб наш перший поцілунок стався посеред п’яного натовпу.
– Зрозуміло… А яка атмосфера тебе влаштує?
Богдан розсміявся, хоча я зовсім не жартувала. Якщо для заміжжя з ним мені доведеться злітати на Місяць – дістану ракету. Просто нехай скаже умови заздалегідь, щоб я придумала, як їх виконати.
Сміх хлопця припинився так само раптово, як і почався. Схоже, кімната батька відповідала поняттю «романтична атмосфера», адже Богдан почав до мене нахилятися. Заплющивши очі, я затамувала подих, морально готуючись до катування поцілунком.
Головне – не видати своєї огиди. Справа не в Мельнику, адже до його неординарної зовнішності я звикла. Мене просто не приваблювала перспектива бути кимось обслиненою. Ну, хіба що моїм мільйонером, і то в теорії. Практику ж збиралася обмежити необхідним мінімумом.
Потрібно потерпіти хвилинку, після чого я стану на крок ближчою до шлюбу. Чого тільки не зробиш заради майбутнього справжнього кохання.
Розділ 13. Секс схожий на яблука: якщо зірвати недозрілим, можна на все життя відбити бажання його пробувати.
Першим я відчула на вустах подих Богдана, а через мить – його легкий дотик. Поки гидко не було. Хлопець по черзі цілував мої губи, так обережно, ніби сам був в шоці від своєї зухвалості. Раптом він відсторонився, забираючи з собою приємне тепло.
Розплющивши очі, я наткнулася на збентежений погляд Богдана. Він підказав, що після такого поцілунку Мельник ніколи більше не наважиться мене торкнутися. Молодець, Олесю, прислуховувалася до своїх відчуттів, прикидаючись дубовою колодою, замість того, щоб палко відповідати. Або хоч якось.
Не даючи собі передумати, я обійняла Богдана за шию і притягнула до себе. На цьому мій план забуксував. Ната казала, що навчитися цілуватися елементарно: потрібно лише повторювати за більш досвідченим партнером. А як дістатися до губ хлопця так, щоб носи не заважали, змовчала.
Ніби здогадавшись про мою дилему, хлопець трохи нахилив голову й сам мене поцілував. Цього разу я старанно за ним повторювала, відчуваючи себе, немов на складному іспиті. Звикнувши рухати губами, запустила пальці в волосся Богдана. Як і думала, його шампунь йому катастрофічно не підходить. Потрібно буде подарувати нормальний на нашу річницю.
І гель для гоління теж. В його ванній кімнаті стоїть той, що дорослим чоловікам призначений, а в Богдана поки шкіра не загрубіла. Я переконалася в цьому, погладивши хлопця по щоці. Він, напевно, сприйняв це як прояв ніжності, бо поклав долоню на мою потилицю, притягуючи ближче до себе.
Складати уявний список необхідних покупок стало важче. Намагаючись встигнути за прискоренням темпу поцілунку, я не помітила, як дозволила Богдану хазяйнувати в моєму роті. Кінчик його язика виводив на моєму якісь пентаграми, що зачаровували мене, забираючи звичну розсудливість.
Або це робила нестача кисню. Нормально вдихнути не вдавалося, груди немов стиснуло зсередини. Відчувши сильне запаморочення, я відсторонилася від хлопця. Богдан потягнувся за мною, налякавши своїм диким поглядом.
Він викликав в мене лише одну асоціацію: з таким самим голодом мій двохсоткілограмовий житомирський сусід витріщався на кури гриль у вікні магазину. Приміряти на себе роль апетитної тушки я не збиралася, тому вскочила з місця.
– Дякую. Це було… Пізнавально. Мені спати час. Піду. Бувай.
– На добраніч, Олесю.
Незвично низький тон голосу Богдана шкрябнув щось в моєму животі. Через туман перед очима я промазала повз двері, ледь не врізавшись лобом в одвірок. Вискочивши з кімнати, побігла шукати Нату. Подруга дрімала за столом на кухні, наплювавши на свої обов’язки захищати мене від зазіхань.
– Нато, прокидайся! – посмикала я її за плече. – Сталося дещо жахливе!
– До ранку не терпить?
– Ні! Богдан мене поцілував і…
– Я ж попереджала, що це буде жах, – миттєво пожвавішала подруга. – В нього з рота смердить? Підвищене слиновиділення? Фирчить, мов собака?
Ще десять хвилин тому я уявляла собі поцілунки приблизно як в описі Нати. Чи двадцять? Скільки взагалі це тривало?
– Нічого такого. Спочатку все нормально було. А потім він втягнув мій язик…
– Спробував відкусити?
– Ні! Мені стало погано. Живіт заболів, в голові запаморочилося, тахікардія почалася і тремор. В мене може бути алергія на поцілунки?
– Ти серйозно, Бабай?
Ната теж поглянула на мене, мов на курку гриль. Щоправда, як на ту, що ожила на її очах і почала декламувати підручник з вищої математики. Не встигла я впасти у відчай від того, що зі мною точно трапилося щось погане, як подруга розреготалася на весь Київ.
– Тихо! Перебудиш всіх! Тобі смішно, а я, може, помираю тут! Здається, горло перекриває.
– Вангую, що воно просто пересохло. А всі інші симптоми… Низ живота просто болить чи солодко тягне?
– Ем… Скоріше друге.
– Моя дівчинка виросла. Йди обійму.
Подруга змахнула уявну сльозу, шмигнувши носом. Коли вона полізла до мене обійматися, я відійшла до раковини, почавши мити посуд. Руки від переживань трусилися, але як тільки зайняла їх справою, стало спокійніше.
– Ти знаєш, що зі мною?
– О так. Слухай свій діагноз, подруго: ти збоченка, яку збуджують страшні нудні ботани. Вірогідно, єдина така в цілому світі. Богдану невимовно пощастило.
– Довго це триватиме?
– Орієнтовно до менопаузи.
– Та ну тебе! Я про ці відчуття. Вони ж минуть?
Ната здавлено хіхікала, немов нічого смішнішого за свої вісімнадцять років не чула. Я їй що, клоун сьогодні?
– Ти прочитала мільйон книжок про сімейне життя. Невже там розділів про секс не було?
– Я їх пропускала. Що смішного? Вони були нецікаві.
– Знаєш, бачила я ті твої книжульки, тому добре, що ти їх не читала. Менше сміття в голові відклалося. Кожній людині подобається в ліжку різне. Не вірю, що кажу таке, але якщо твої божевільні гормони визнали Богдана фізично привабливим, він чудовий кандидат в перші коханці.
– Ти ж раніше заявляла, що для такого найкраще підходять хлопці з великим досвідом.
– В твоєму випадку я помилялася. Тобі не підійде наполегливий альфа-самець, який звик брати, а не давати. Мельник побоїться тебе відлякати, тож проявлятиме терпіння і ніжність. Ти отримала унікальний шанс повільно розкрити свої вподобання з хлопцем, який все для тебе зробить, не буде квапити й зайвий раз розпускати руки. Це ж супер!
Ще чого! Я не збиралася підпускати до себе Богдана, доки не з’їжджу до ворожки Анжеліки. Нехай перевірить, чи немає на мені якогось чорного привороту.
Без надприродного точно не обійшлося, бо чому інакше я не припинила цілуватися з Богданом? Одна згадка про чужий язик в моєму роті зараз викликала здригання. Бррр, як же огидно. Мені терміново потрібен ритуал очищення і нові захисні амулети.
– Супер було б, якби ти порадила, як позбутися подібних відчуттів.
– Якщо починати інтимне життя не хочеш, то залишилося два варіанти: освоїти самозадоволення або навчитися перемикатися.
– Обираю другий.
– Подивимося, чи надовго тебе вистачить. Обдумай все добре.
Я і без порад Нати збиралася віддати Богдану цноту в першу шлюбну ніч, тому її слова не мали мене схвилювати. Але схвилювали. Та моя частина, яку вразила темна магія, відволікатися на миття посуду відмовлялася. Вона підкидала ідеї навідатися в кімнату Богдана й вимагати виконання подружнього обов’язку. В борг.
Тоді чим я відрізнятимуся від дівчат, які одразу після знайомства стрибають в ліжко? Пощастило їм бути вільними від пророцтв. Але їх і мільйонери не чекають… От знала, що потрібно уникати поцілунків до заміжжя! Все, відтепер тільки побачення в публічних місцях, ніяких зустрічей наодинці з Мельником.
Єдиною радістю було те, що не мені одній дурні думки до ранку не давали заспокоїтися. Ліжко за стіною зрідка поскрипувало так, ніби Богдан теж крутився в постелі, не спроможний заснути. Це викликало надію, що він не буде тягнути з пропозицією руки, серця і всього того, що раптом теж мене зацікавило.