Розділ 1. Від долі не втечеш, тож тримай її в руках під своїм повним контролем.
Жовтень 2008 року
Я з дитинства знала, що вийду заміж двічі. Перший шлюб буде невдалим і триватиме декілька років, а ось у другому пізнаю настільки шалене кохання, що його навіть у книжках ще не описували! Чоловік, посланий мені небесами, буде гарним, розумним, харизматичним та неймовірно багатим.
І це не якісь там хворі дівочі фантазії, а факт. Сама ворожка Анжеліка, для зустрічі з якою люди з’їжджалися до мого рідного Житомиру з усієї країни, зробила таке пророцтво. Мама ходила до неї, відколи себе пам’ятаю, завжди повторюючи, що та ніколи не помиляється.
Вона передбачила зустріч батьків, моє народження, проблеми тата з роботою, його поїздку на заробітки й те, що там він знайде коханку, через яку нас покине. А коли мені було вісім, то зняла пристріт, через який я постійно хворіла.
Хай скептики кажуть що завгодно, але жодної причини сумніватися в словах віщунки в мене не було. Тому, отримавши це пророцтво в десять років, вирішила: якщо справжнє кохання чекає лише у другому шлюбі, то нема чого морочитися з першим.
За словами Анжеліки, я зустріну свого справжнього коханого одразу після розлучення. Оскільки до вісімнадцяти було далеко, а весілля раніше заборонила б мама, на спілкування з хлопцями час витрачати не було сенсу. Натомість я старанно навчалася, щоб вступити до столичного інституту та будувати сімейне життя вже там.
Разом з подругою Натою ми пройшли на бюджет до одного з найбільших університетів країни. Щоправда, не на економічний факультет, як планувалося, а на комп’ютерну інженерію. Та я не впадала у відчай, вирішивши скористатися нагодою знайти чоловіка серед майбутніх програмістів.
Звісно, я теж задивлялася на місцевих красенів, але битися за їхню увагу в черзі таких самих дуреп не збиралася. В майбутньому багатий харизматичний красень стане моїм постійним чоловіком, а ось для тимчасового зійде й хтось простіший.
Після серії невдалих зустрічей із потенційними кандидатами я примітила одногрупника Богдана Мельника. Дівчата уникали його через непоказну зовнішність, а хлопці не бажали дружити, оскільки той був занадто зациклений на успішності. Зав’язати стосунки з ним здавалося не дуже складним, тому я просто підсіла до парубка на одній із перерв.
– Привіт. Ти так круто відповів на минулій лекції! Професори недарма вважають тебе найрозумнішим у нашій групі.
– Тут легко бути розумним, – відповів хлопець, не відриваючись від розв'язання рівнянь у зошиті. – Через недобір на бюджет понабирали абикого.
– Чому тоді не вступив до гіднішого місця?
– Мені подобається цей університет. Слухай, якою б вродливою ти не була, я не робитиму за тебе завдань та не писатиму курсових. Не марнуй часу.
«Нічого собі, який агресивний ботан», – подумала я, миттєво змінюючи думку про Богдана. В ідеалі мій перший чоловік має бути з м’яким характером, щоб спокійно сприйняти звістку про розлучення і відпустити дружину до іншого без якоїсь там кривавої помсти.
Проте, ймовірно, Мельник просто звик до того, що дівчата його використовують? Як тільки усвідомить щирість мого інтересу, має одразу розтанути.
– Вважаєш мене гарною? – запитання, поставлене тоном, який я вважала кокетливим, змусило Богдана повернути голову.
– Якщо окуляри не почали раптово спотворювати картинку, то так. Але можеш припинити махати віями, це не подіє.
– Я не можу припинити кліпати очима навіть заради твоєї люб’язної компанії. Визнаю, що дарма до тебе підійшла.
– Чудово, – він опустив голову назад у зошит.
– Як я могла вважати найрозумнішим у групі хлопця, який зробив помилку в елементарному рівнянні?
– Де?!
– У третьому рядку. Можу дати тобі списати свій розв'язок, якщо вибачишся.
Поки похмурий одногрупник перевіряв зошит, я роздивлялася його. Взагалі, якщо придивитись, то риси обличчя у Богдана дуже правильні. Чому тоді здалеку він видається настільки непривабливим? Можливо, якщо змінити йому імідж, то й з подругами познайомити буде не соромно.
Точніше, з подругою. Крім Нати я ні з ким не зближувалася, бо не збиралася тягнути в нове багате життя провінційних заздрісниць. В моє сімейне щастя з коханим мільйонером ніхто не має влазити.
– Справді помилка… – видав Богдан здивовано. – Вибач. Я не мав переносити на тебе досвід спілкування з іншими дівчатами з групи.
– Ця заява має компенсувати твою грубість?
– Ні. Що я можу для тебе зробити?
– Я збиралася запропонувати тобі розробити спільну програму… А знаєш, є одна річ, у реалізації якої мені дужче потрібна допомога. Ти ж родом з Києва? Покажеш мені столицю?
Я буквально фізично відчула, як хлопець знову напружився. Якби він був їжаком, з нього в усі боки вже стирчали б голки. Звідки стільки негативу до майбутньої дружини?
– Тобі що, немає з ким гуляти?
– Всі знайомі віддають перевагу клубам, у музеї їх не затягнеш.
– А я схожий на того, хто любить нудні екскурсії?
– Ти перший, хто заборгував мені послугу. Добре, забудь. Не заважатиму твоїй самотності.
Я підвелася, намагаючись триматися настільки гордо, наскільки це можливо. Раніше сама перебирала кандидатів, тому виявитися знехтуваною «нудним диваком», як називала цього Мельника Ната, було дуже неприємно.
– Стривай, – несподівано сказав Богдан. – У мене робота, тож зможу зустрічатися з тобою лише в неділю. Влаштує?
– Так.
– Тоді обговоримо подробиці у п’ятницю. До зв’язку, Олесю.
Повертаючись на своє місце під перешіптування одногрупників, я радісно посміхалася, ставлячи позначки в своєму уявному списку. Потенційний кандидат вміє визнавати помилки, не стидається вибачатися, вже працює, ймовірно має особисту кімнату в батьківській квартирі та знає моє ім’я, хоча сама йому не називалася. Отже, запам’ятав під час перекличок. Перший крок до тимчасового заміжжя зроблено успішно!
Розділ 2. Між тактиками війни й кохання є велика різниця: спокушення безжальне до цілі.
– Як я тобі?
Ната уважно мене оглянула, після чого сумно похитала головою. Я миттєво стривожилася від такої реакції єдиної подруги, яка водночас грала роль мого гуру моди, експерта в людському спілкуванні та тлумача хлопчачої поведінки.
– Що не так?! Ти ж сама казала на побачення з кандидатами в наречені одягатися скромно і обличчя сильно не мазюкати.
– Це було до того, як ти сказала, з ким цього разу збираєшся зустрітися.
– А в чому різниця?
– Знущаєшся?! Богдан Мельник! Найбільший невдаха в універі! Ти хоч мішок з-під картоплі одягни й зроби макіяж, як у Джокера, все одно будеш для нього занадто гарною!
– Тобто виглядаю нормально, – зробила я свій висновок, задоволено кивнувши відображенню в дзеркалі.
– Нормальність не про тебе, подруженціє. Скажи, що пожартувала та йдеш не з цим страшком.
– Не називай так мого майбутнього чоловіка!
Рот Нати відкрився та мовчки затулився. Сама ж вчила мене візуалізувати мрії, щоб збулися! В своїх я вже підписувала заяву про розлучення з Богданом, після чого бігла в лімузин свого мільйонера. Чи в якесь «Феррарі»? Воно взагалі нашими дорогами проїде? Ось з цим моментом ще не визначилася.
– Вибач сердечно, що не оцінила силу твоїх почуттів. Я ж не винна, що твій кавалер одягається, як лох.
– Нічого, після весілля я його переодягну.
– Хіба що віддаси мішок йому. Він такий худий, що на ньому будь-які речі погано сидітимуть.
– Отже, відгодую та відправлю до спортзалу.
Ната залпом випила повну чашку компоту. Судячи з її розчарованої мармизки, вона жалкувала, що веде цю розмову тверезою.
– А що робитимеш з його довгим волоссям?
– Підстрижу.
– Подразненням від гоління на обличчі?
– Скажу, щоб відрощував бороду.
– Окулярами на пів обличчя?
– Подарую лінзи.
– Голоском тоненьким, як у дівчинки-підлітка?
– Примушу палити, щоб погрубшав.
Тут ми вже не витримали і одночасно розреготалися. Що не завадило мені подумки додати в план стосунків з Богданом обов’язкову роботу над його іміджем.
– Не можу я з тобою, Олесю. Ти реально розглядаєш стосунки з цим очконавтом, після того, як ходила на побачення з самим Деном Саурецьким?!
Ага, яке протривало шістнадцять хвилин. Це був єдиний виняток в моєму правилі «ніяких популярних красунчиків». Я просто ніколи не бачила настільки гарних парубків в реальності, тому коли зіткнулася з ним, аж зависла. Дивилася, як коридором йде цей високий блакитноокий блондин, і думала, що він забув у студентському гуртожитку, а не на модельному подіумі.
Красень пройшов повз, але я помітила у віконному склі, як він на ходу обернувся й пильно оглянув мої ноги в коротких шортах. Ну, і те, що вище. Потім сам собі схвально кивнув, розвернувся, підійшов до мене й попросив номер так впевнено, що навіть ідеї не виникло відмовити.
За кілька годин Ната вже розвідала про блондинчика все. Мене розчарувало, що Ден теж був першокурсником і жив поверхом вище, адже я не збиралася проводити наступні декілька років в гуртожитку поруч з бідним студентом. Втім, вчився він на престижному факультеті міжнародних відносин, тож вирішила спочатку дізнатися про нього більше.
До побачення я підготувалася, як слід. Балончик з перцевим газом в сумочці та список тем, які потрібно обговорити, в голові. Всупереч моїм надіям, на запитання про його плани на життя, ставлення до шлюбу та наявність роботи, Денис відповідав жартами.
Я їх ігнорувала, продовжуючи розпитування, в результаті чого парубок вдав, ніби згадав про термінові справи. Розплатившись за замовлені напої, які навіть не встигли принести, дременув з кафе так, що гай зашумів. До одруження він явно не дозрів, тож в будь-якому разі не підходив для моїх цілей.
Ната мала рацію, коли заявляла, що не варто вивалювати на хлопців свої наміри про заміжжя одразу. Їх потрібно готувати поступово, мов жаб, яким повільно нагрівають воду в каструлі, щоб ті не помітили свою приреченість. На зустрічах з наступними кандидатами я вже почала користуватися цією мудрістю, дозуючи запитання.
Не виключено, що Денис Саурецький стане моїм другим коханим чоловіком через декілька років, зрозумівши, яку унікальну дівчину проґавив. Нехай поки заробляє мільйони та дозріває, а мені потрібно швиденько вийти заміж.
– Такі хлопці не погодяться на шлюб, доки не нагуляються, сама казала. А Богдан підходить ідеально. Краще б допомогла порадами, як мені його завоювати.
– Було б що радити. Тут все елементарно. Просто будь ще більшою невдахою, ніж цей дрищ задротський.
– Тобто?
– Якщо він спотикнеться, ти впади. Злякається собаки – знепритомній. Розкаже, що нікому з дівчат ніколи задарма не був потрібен – повідом, що тебе виховували монахині. Хоча це майже правда. Обслинить тебе в поцілунку, як мопс – то… Фу, навіть уявити собі смоктання з цим потворою не можу.
Я теж, але фізичний аспект стосунків мене ніколи особливо не цікавив. Доведеться, звісно, бо не будемо ж ми роками жити в шлюбі цнотливо. Ну нічого, на форумах кажуть, що довго цей процес не триває. Всі жінки таке терплять, отже, і я зможу.
Якщо пощастить, навіть натренуюся вдавати, ніби мені все подобається. В справжніх стосунках з моїм судженим буде корисним.
– Нато, краще звикай називати Богдана на ім’я, щоб ми не сварилися. Так-с, тобто я маю бути в собі більш невпевненою, ніж він. Що ще?
– Стандартно. Смійся з тупих жартів, захоплюйся розумом, хвали за все, що він для тебе робить. Якщо хочеш за цього… Богдана заміж, привчай одразу до потрібних тобі звичок. Нехай відкриває двері, платить, вислуховує про твої проблеми. Ой ні, стій, поки не вивалюй на нього свої негаразди, нехай спочатку закохається.
– Компліменти йому робити?
– Тільки по суті. Бо якщо скажеш, який він симпатичний, подумає, що знущаєшся. Вибирай те, що він сам в собі цінує. Такий… Зацікавлений в навчанні хлопець точно повинен мати якісь досягнення. Розпитуй та вислуховуй про нього все, ніби нічого цікавішого в житті не чула.
Розчулившись від таких детальних інструкцій, які з себе видушувала подруга, я її обійняла. Ната завжди вважала передбачення ворожки дурнею, зате в допомозі ніколи не відмовляла. Як тільки отримаю доступ до грошей свого мільйонера, точно її винагороджу.
– Що б я без тебе робила, Наточко? А на побачення не запізнюватися?
– Ні, бо подібні… Зайняті хлопці цінують свій час. А Мельник ще й подумає, що ти пожартувала щодо зустрічі, бо… Аргх, як же складно фільтрувати слова!!! Коротше, покажи цьому невдасі свою серйозність і змусь його відчути себе цікавою особистістю.
– Зрозуміла. Тоді я побігла. Якщо все вдасться, місяць тобі буду сніданки готувати!
– Вперше в житті бажаю тобі невдачі, подружко. Ні, подумати тільки. Богдан Мельник…
Взувши балетки, я побігла на вихід, залишаючи Нату нарікати на мій поганий вибір. Чекай, другий коханий чоловік, ще один крок до тебе буде зроблений сьогодні!
Розділ 3. Жінка без розсудливої меркантильності – що море без берегів: до неї з усіх боків тягнеться якесь сміття.
Я призначила зустріч з Богданом у планетарії, сказавши, ніби мріяла відвідати його з дитинства. Це мало виконати одразу два завдання: дійсно задовольнити цікавість і водночас перевірити, як мій супутник відреагує на необхідність заплатити за нас двох. Жадібність жодного хлопця не прикрашає, а чоловік-жлоб мені точно не потрібен.
Був у мене один «кандидат», з яким ми поділили рахунок за вечерю на дві частини. Він заплатив тридцять відсотків, а я – сімдесят, бо насмілилася взяти собі до кави десерт. Чайові офіціантці теж залишила сама, адже хлопець заявив, ніби не бачить сенсу доплачувати «обслузі» за те, що й так входить до її обов’язків.
Найсмішніше, що після такого той бовдур заявив, що побачення йому сподобалося, і запитав, коли буде наступне. На мою відповідь: «Коли ти зможеш дозволити собі витратити на дівчину п’ятдесят гривень», щиро образився, обізвавши всіх жінок меркантильними.
Легко казати тому, хто для побачення просто одягнув перші-ліпші речі, які до цього випрала його мама. Я ж на збори витратила три години, а вартість косметики, засобів для волосся, манікюру й парфумів у рази перевищила ті нещасні півсотні. Чоловік, який цього не розуміє, не цінуючи докладених заради нього зусиль, у супутники життя не годиться. Навіть тимчасові.
Я дісталася до планетарію за п’ять хвилин до призначеного часу. Богдан вже чекав біля входу, розглядаючи перехожих. Судячи з того, як потеплілий погляд хлопця затримався на мені, вразити його вдалося.
Отже, я не дарма дубіла в цьому легкому сарафані у квіточку. Осінь видалася холодною, але грошей на гарні теплі сукні в мене не було. Без переданої мамою сумки з закрутками вже голодувала б.
Мій мільйонер точно сміятиметься, слухаючи, як я цими днями зашивала останні колготки, щоб не вийти за межі місячного бюджету. Та й Мельник теж міг би пореготати, бо одягався явно в брендових магазинах. Смак у нього жахливий, але я легко це виправлю, коли зроблю його гаманець нашим сімейним.
Обмінявшись стандартними привітаннями, ми переступили поріг планетарію. Коли підійшли до каси, я начепила на обличчя засмучений вираз і повернулася до Богдана.
– Хіба для студентів вхід у такі місця не безкоштовний?
– У Києві такого майже ніде немає. Тільки знижки.
– В інтернеті інше писали… Тоді може просто парком пройдімося? Я не очікувала, що квитки такі дорогі, тож не взяла з собою стільки грошей. Мені дуже незручно…
– Моя провина, повинен був тебе попередити. Сам заплачу.
– Дякую, ти мій герой! Я обов’язково поверну після стипендії.
– Це дрібниці. Віддаси, коли зможеш.
Тобто ніколи. Поки Богдан купував квитки, я задоволено ставила навпроти його імені ще одну галочку. Якщо він без сумнівів заплатив за мене на «дружній» зустрічі, то можна буде не боятися нормально їсти на побаченнях.
Тепер необхідно роздмухати іскри його симпатії. Ната радила підштовхнути хлопця, щоб продемонстрував свій інтелект. Ну або те, що він ним вважає. Моя мама працює прибиральницею в нашому Житомирському музеї космонавтики, тож я можу до ранку ставити Богдану банальні запитання про всесвіт. Головне пам’ятати виявляти захоплення під час слухання відповідей.
– Богдане-ботане, ану стривай! – завадив моєму плану веселий хлопчачий голос.
Від цього вигуку мій супутник різко зупинився, завмерши на місці, мов вимкнутий робот. До нас пружною ходою наближався спортивний і гарненький темноволосий хлопець. Він так вписувався в улюблений типаж Нати, що я ніби наяву почула її схвальне присвистування.
А ось дівчина, яка йшла за ним, була абсолютно ніякою. Вона, вочевидь, намагалася виправити це товстим шаром косметики та штучними велетенськими губами, але успіху не досягла.
– Богдане, це реально ти? – запитала незнайомка. – Нічого собі, зовсім не змінився.
– Ми не бачилися чотири місяці. Що ти очікувала побачити?
– Труп, – з нахабною посмішкою сказав брюнет, моментально переставши здаватися мені привабливим. – Весь клас робив ставки, чи накладеш на себе руки, коли Марічка тебе кине після того, як ти її до іспитів підготуєш. Я програв. Хоча ще все можливо, так?
– Що ти таке кажеш, Антош? – вдавано обурилася дівчина. – Ми з Богданом збиралися вступати до різних університетів, тому вирішили розійтися, як друзі.
– Авжеж, – підтвердив Мельник. – Відстань у п’ять зупинок жодні стосунки не витримали б.
Спостереження за цією напруженою сценою навіяло мені геніальну ідею. Я непомітно перетягнула каблучку з лівої руки на безіменний палець правої, радіючи, що взагалі одягла прикраси. Як відчувала! Обійнявши Богдана за талію, чарівно посміхнулася, вживаючись у роль, яку скоро збиралася зіграти в реальному житті.
– Ой, це та колишня дівчина, про яку ти розповідав?
– Навряд чи в нього їх було багато, – прокоментував «Антоша».
– Я Марія, а ти? – оцінливий погляд потенційної суперниці я витримала спокійно.
– Олеся. Наречена Богдана. Дуже вдячна, що ти його відпустила. Такі гідні хлопці заслуговують на найкращих дівчат. Як добре, що ти вчасно це зрозуміла і не стала тримати його біля себе.
Відчувши, як напружився Богдан, я вщипнула його за бік. Після нетривалих вагань хлопець обхопив мене за талію, тож стояли ми тепер, як справжня парочка.
– Що? Ти наречена Богдана-задротана? – гидкий «Антоша» дістав телефон і безцеремонно наставив на нас. – Розкажу в класі, не повірять. Що ти в ньому знайшла, красуне?
– У розумному, цікавому, дбайливому і вірному чоловікові з величезним… потенціалом у житті? Можеш запитати свою дівчину, вона знає, в чому головні переваги Богдана.
– Вона мені не дівчина, ми так… – брюнет опустив телефон і збліднув. – Коротше, Марічко, я біля виходу почекаю. Не хочу витрачати гроші на цю фігню.
– Але ж я вже заплатила!
– Ну тоді сходи сама. Я наберу, коли захочу тебе побачити.
Вдаривши Марічку нижче спини, хлопець попрямував до виходу. Я вкотре подумки пораділа, що вийду заміж за хорошу людину, а не подібного типа. Хоча якби він спробував зі мною так поводитися, одразу отримав би ляпаса і припинення спілкування. Зневажливе ставлення, яке багато моїх знайомих дівчат сприймають як «брутальність», зі мною не пройде.
– Сподіваюся, ти щаслива, – звернувся до колишньої дівчини Богдан.
– Неймовірно. Не те що твоя так звана наречена. Жарт вийшов несмішним. Я б знала, якби ви з нею були знайомі до університету.
– Ми й не були. Зустрілися на парах.
– Ну ось! А ти ніколи не зробив би пропозицію дівчині, яку знаєш менше ніж два місяці.
– Чому ж? Нещодавно я зрозумів, що треба відразу ж прояснювати свої наміри. Щоб не витрачати даремно роки, зустрічаючись із непідхожою людиною.
Слухаючи розмову колишніх, я трохи розізлилася. Або не трохи. Як можна говорити так, ніби мене тут немає? Ким ця Марічка взагалі себе уявила, що лізе до чужого нареченого? Підвівшись навшпиньки, я поцілувала Богдана в щоку, змусивши його на себе подивитися.
– Я і сама не сказала б краще, коханий. Коли зустрічаєш рідну душу, треба за неї триматися, а не втрачати час через дурну гордість та забобони. Тобі теж варто скористатися цим правилом, Марічко. Знімаючи нас з Богданчиком, твій супутник старався, щоб ти в кадр не потрапила. Не схоже, що він готовий представити тебе друзям.
– Сонечко, вона сама розбереться. А нам час йти. Успіхів, Маш.
Залишивши дівчину одну, ми пішли далі, тримаючись за руки. Я не втрималася і озирнулася, бажаючи подивитись на хвилинну суперницю. На очах у тієї блищали сльози, що викликало в мене гострий напад зловтіхи. Знатимеш, стерво, як кидати таких чудових кандидатів в чоловіки, як Богдан.
– Дякую, звісно, але це було необов’язково, – сказав Мельник, коли ми зайшли за кут. – Я завжди вважав, що прикидатися заради когось тим, ким ти не є, абсолютно безглуздо.
– А я вірю: люди, які погано вчинили, повинні страждати. Хоча б короткочасно.
– Хіба не краще пробачити та відпустити?
– Ага, і роками потім чекати, щоб кривдника життя покарало. Ні, треба постояти за себе, помститися, а потім назавжди викинути негідника з голови. Щоб коли ви зіткнетеся через двадцять років, тобі було насправді байдуже, наздогнала його карма чи ні.
– Яка ти небезпечна дівчина, Олесю.
Усвідомивши, що саме наговорила, я подумки застогнала від розпачу. Мені ж треба здаватися ніжною квіточкою, а не ділитися своїми кровожерливими міркуваннями! Такими темпами Богдан втече замість того, щоб захотіти про мене піклуватися і взяти заміж. Необхідно терміново виправляти ситуацію, але як?
Розділ 4. Другу щоку можна підставляти тільки близьким людям, які ніколи не вдарять по ній навмисно.
Крокуючи поруч з Богданом, я намагалася знайти екстрений вихід з ситуації. Втратити рівновагу чи знепритомніти? Оскільки ми дійшли до залу, обидва ці варіанти не годилися. Коли всілися на місця, мій супутник зиркнув на мене, натякаючи, що пошук відповіді затягнувся. Довелося потиснути плечима й вдати, ніби нічого страшного не сталося.
– Я просто справедлива. Тобі ця риса не подобається?
– Навпаки. Чесно кажучи, сам здивований, наскільки краще став почуватися після нашої вистави.
– Рада допомогти. Отже, гроші за квиток тобі можна не повертати?
– Здається, я навіть залишився тобі винен.
Далі Богдан зробив несподівану річ: розтягнув губи в посмішці, продемонструвавши ідеально рівні білі зуби. Мій кривуватий нижній ряд та верхнє ікло, що стирчало градусів на тридцять вперед, заздрісно занили.
Грошей на брекети в мами не було, тож я навіть балакати навчилася так, щоб цей недолік ніхто не помічав. До зустрічі зі своїм мільйонером мені потрібно встигнути це виправити. Схоже, в Мельника чудовий стоматолог, от він і допоможе. Кого там вибирають за зубами, коней? Для чоловіків цей метод також чудово годиться.
– Повернеш наступними побаченнями. Ти ж не думав, що можна назвати дівчину нареченою, а потім вдати, ніби нічого не було?
– Взагалі-то саме ти назвала себе моєю нареченою.
– Факт залишається фактом. Ми чудова команда.
– Схоже на те. Але продовжувати тримати мене за руку необов’язково.
Звісно, обов’язково, якщо хочу, щоб Богдан звикнув до моєї присутності. Так радила Ната й купа книжок зі зваблення, які я прочитала, щиро сподіваючись, що більша частина порад мені не знадобиться. Не уявляю себе в леопардовій спідній білизні.
– А раптом Марічка ще тут? Нам потрібно дотримуватись легенди. Не проти, якщо я ще й голову на твоє плече вкладу?
– Ем… Ні. Клади, якщо так тобі буде зручно дивитися.
– Це ж буде фільм про Сонячну систему? З Плутоном чи без?
– Напевно, без.
– Не розумію, чому він перестав бути планетою. Це так нечесно!
Богдан хмикнув, переставши набирати повідомлення на телефоні. Давай, ковтай наживку. Такий розумник має все про астрономію знати.
– Плутон вважається карликовою планетою. В нашій системі є ще декілька схожих. Вони мають сферичну форму, проте не…
Уважно слухаючи розповідь, я з вдаваним захопленням дивилася на Богдана, поки світло не погасло, сигналізуючи про початок фільму. Крім гарних картинок, нічого не запам’ятала, розмірковуючи щодо подальших перевірок, які маю організувати.
Чомусь я не сумнівалася, що Мельник їх пройде. Він навіть перевищив мої очікування, бо поруч з ним не відчувалося дискомфорту. Пах він чудово, якимось дорогим чоловічим ароматом з терпкими нотками, який абсолютно «диваку» не підходив. Зате, заплющивши очі, можна було уявляти, ніби поруч нарешті мій мільйонер. Парфуми Богдану точно міняти не буду.
Та й долоня в нього була сухою і теплою, на відміну від однокласника Жені, з яким я якось гуляла за ручку. Бідолаха так пітнів, що мені ледь вдавалося стримувати свою огиду. Це був єдиний раз в школі, коли пішла на побачення з ровесником. Здавалося логічним потренуватися спілкуватися з хлопцями, але після жахливої прогулянки вирішила, що всьому навчуся вже зі своїм тимчасовим чоловіком.
– Сподобалося? – запитав Богдан, коли фільм закінчився.
– Це було неймовірно! Графіка суперська! А звук! Я все життя чекала, щоб в нас в Житомирі побудували планетарій, але все ніяк. Шикарний проєкт триповерхового корпусу готовий, територія біля музею є, гроші виділили, а будівництво морозять і морозять. Такий сором для найкосмічнішого міста України!
– Вперше чую таку характеристику Житомира.
– А яку чув?
– Пам’ятаю тільки те, що у вас є річка, ліси, заводи і великий ринок.
І з чого я взяла, що в Богдана крута освіта? В географії явно плаває. Чи це столична зарозумілість? Типу навіщо вивчати переваги сусідніх міст, відвідувати їх, якщо можна сісти на літак в Борисполі та полетіти собі на Мальдіви. Ну або де там собі київські багатії відпочивають.
– Твій опис для більшості міст годиться. А в нас взагалі-то народився Корольов і розташований єдиний в країні музей космонавтики.
– Ти в ньому бувала?
– Разів сто! – про роботу мами прибиральницею вирішила поки не казати, щоб не відвадити хлопця. – Сама можу екскурсії експозицією водити!
– Я б залюбки її відвідав.
Несподівано назустріч нам з Богданом вибіг натовп дітей. Вони мчали по коридору, волаючи так голосно, що було схоже на навалу дикунів. Мій мільйонер має пообіцяти мені мінімум острів, щоб отримати мою згоду народити йому хоч одного.
Свою руку мені Богдан подавати не поспішав, тож я вирішила дати йому можливість героїчно мене врятувати. Вдаючи переляк, завмерла, спостерігаючи, як маленькі монстри наближаються, не зменшуючи швидкості. Насправді не настільки й награним був мій страх. В фільмах жахів мене ніщо так не лякало, як милі діточки. І самотні добрі бабусі.
Коли до зіткнення залишалося декілька метрів, Богдан нарешті роздуплився та потягнув мене до стіни. Навіть собою прикрив, тож штовхнули занадто активні школярі тільки його. Ще один плюсик моєму майбутньому законному чоловіку.
– Ти що, не знаєш, що поїзди та діти не вміють змінювати траєкторію? – поцікавився Богдан.
– Ой, вибач, це все моя фобія, – заявила я, обіймаючи хлопця й притуляючись головою до його худої грудної клітини. – Мені потрібно трохи часу заспокоїтися.
– Боїшся дітей?
– Натовпу. Я маленькою впала на концерті, мене ледь не затоптали. Досі страшно перебувати серед людей.
Це ж зараховується як «бути ще більше заляканою, ніж Богдан»? Ідея точно шикарна. Тепер зможу пояснювати своє небажання відвідувати з нареченим публічні місця страхом натовпу. Причешу його, переодягну, щоб не соромно було людям показати, а потім дивом зцілюся. Сьогодні в мене прямо день натхнення!
Поки я хвалила себе за геніальність, Богдан вочевидь вразився цією вигаданою історією, бо заспокійливо погладив мене по голові.
– Який жах. Де це сталося?
– На виступі ансамблю «Сонечко».
– Кого?!
Я й сама округлила очі, коли зрозуміла, що ляпнула. Крім шкільних концертів то був єдиний, на якому мені за життя вдалося побувати, ось і вирвалося.
– Це всесвітньо відомий ансамбль взагалі-то. Перлина нашого міста! Велика удача дістати квитки! Знаєш, як вони гопак танцюють?!
– Напевно, дуже заразливо, якщо тебе ледь не затоптали.
Отже, не повірив. Я відчепилася від Богдана й з докором на нього поглянула.
– Дуже смішно. В тебе що, не було ситуацій в дитинстві, які зараз здаються абсурдними, але стали причиною фобій?
– Не можу пригадати жодної.
– Навіть качок не боїшся?
– Чому маю?
«Бо твоя колишня – вилита копія», – щоб не заявити це, я прикусила язик. В тих книжках, що читала, радять взагалі ніколи не нагадувати чоловікові про минулі стосунки. Ще порівняє і подумає, що там краще було.
– Тобі потрібно якось відвідати Житомирську область. В нас дійсно прекрасна природа. Ліси, річки, озера, бобри.
– Бобри?
– Ага, найбільша кількість в світі.
Чи в країні? Цей момент з уроків я прослухала. Але хто там буде перевіряти? Богдан багатозначно поглянув на телефон, явно збираючись прощатися. Ансамбль «Сонечко», вірогідно, був перебором.
– Звучить інтригуюче. Обов’язково відвідаю за нагоди. Олесю, вибач, я зовсім забув про один важливий дзвінок. На жаль, мені терміново потрібно додому.
– Зрозуміло… – нав’язуватися хлопцеві точно не варто. – Тоді до наступної неділі. Дякую, що втілив мою мрію побувати в планетарії і двічі врятував. Пригощу тебе завтра обідом, якщо не проти.
– Ти нічого мені не винна. Іншим студентам необов’язково знати, що ми спілкуємося.
– Чому? Ти стидаєшся нареченої з Житомира?
Я поставила запитання веселим тоном, хоча крім розчарування нічого не відчувала. Побачення пішло кудись не туди. Замість того, щоб кожне моє слово ловити, «невдаха-дивак» Богдан мене вдруге відшивав.
– З величного міста космонавтики, славнозвісного ансамблю і бобрів? Звісно, ні. Просто наше спілкування може нашкодити твоїй популярності.
– Тоді добре, що мені на неї начхати.
– Всім дівчатам важлива громадська думка.
– Скоріше вона важлива для тебе, якщо судиш про всіх дівчат за однією.
«Ще й не найрозумнішій», – проковтнула я продовження. Ну просто хто в здоровому глузді буде платити за хлопця в планетарії? Ще й терпіти таке ставлення? Тому Марічка в моїй уяві була тупенькою, а Богдан швидко опускався до її рівня, бо відпускав з рук такий скарб, як я.
– Я б дуже хотів помилятися, Олесю. Ти маєш рацію, ми мало знаємо одне одного і мені не слід було робити таких висновків.
– Добре, що ти це розумієш. Тоді до завтра.
– Стривай. Якщо хочеш, ми можемо поїхати до мене. Я відповім на дзвінок і потім продовжимо прогулянку.
Хлопець кличе до себе додому після годин двох спілкування? Це ж не дуже нормально, правильно? Мало що йому в голову вдарить.
З іншого боку, це шанс подивитися на те, де живе Богдан. Може там якась квартирка в тридцять квадратів з батьками й дідусями? Навіщо тоді витрачати на нього час? Злиднів мені й вдома вистачило.
Мій тимчасовий шлюб має проходити хоча б з мінімальним комфортом. В ідеалі, звісно, зняти окреме житло, але я реаліст. Звичайний хлопець-першокурсник не зможе ось так одразу оплатити дорогу столичну оренду. На перший час подружнього життя нам підійде його кімната, а там відправлю його на пару робіт і зможемо з’їхати.
– Часто ти дівчат до себе кличеш на першому побаченні?
– Я не для цього… – Богдан так сильно зніяковів, що це мене остаточно заспокоїло. – Ти не так…
– Просто почекати тебе за чашкою чаю і все?
– Нічого іншого я й не мав на увазі.
– Я згодна. Поїхали. А куди підемо гуляти потім?
Знову вчепившись в руку хлопця, вільною долонею я навпомацки перевірила, чи взяла з собою балончик з перцевим газом. Він знайшовся в сумочці, отже боятися нічого. А чай свій Богдан нехай сам п’є, адже в мене є місія набагато важливіша.
Розділ 5. Ніщо не скаже про чоловіка більше, ніж його досягнення та цілі.
«Олесечко, зірочко, в тебе не очі, а діаманти! Ти виграла джекпот! Моя ти розумниця», – потік хвалебних слів на свою адресу почав подумки литися з тієї секунди, як ми з Богданом переступили поріг його під’їзду. Він прискорився в найсучаснішому ліфті з усіх, на яких я їздила, та перетворився на нестримне цунамі, варто було зайти в квартиру.
Мов у журналі сучасних інтер’єрів опинилася! В мене було враження, що модна тумбочка біля дверей коштує більше, ніж наша з мамою студія в спальному районі. Єдина річ, яку тато нам залишив після втечі до коханки в Чехію.
– О, це твої медалі? – запитала я, розглядаючи скляний стенд прямо навпроти входу. – Можна подивитися?
– Давно потрібно було прибрати, – зітхнув Богдан. – Цей стелаж так давно тут стоїть, що я перестав звертати на нього увагу. Дивися, але там нічого цікавого. Мама збирала навіть найменші мої досягнення, щоб тицьнути в ніс гостям й довести, що я не безнадійний.
– Це ж чудово, коли батьки люблять та пишаються.
– Тут інша ситуація.
Богдан так насупився, що розпитування я вирішила відкласти до весілля. Зі мною йому має бути весело й легко, бо негативних токсичних дівчат тільки мазохісти обирають. Шукаючи поглядом, чим би в Богдані захопитися, я підійшла ближче.
– Яке з цих досягнень далося тобі найважче?
– Хм… – хлопець дістав одну з рамок знизу. – Ось.
– Грамота за… Роль дуба в п’єсі «Казковий ліс». Дитячий садок?
– Перший клас.
– Там був важкий текст?
– Ні, потрібно було мовчати й махати гілками. Я спочатку мав бути грибом. Побачивши ту шапку, вирішив, що краще помру, ніж піду на таке приниження. Категорично відмовився одягати костюм, тож вчительці довелося міняти нас з однокласником місцями. Він потім перевівся в іншу школу через прізвисько, що до нього причепилося після п’єси.
– Яке?.. – побудувавши асоціативний ряд з формою шапки гриба-боровика, я округлила очі. – Не кажи! До мене, здається, дійшло... Так, а тут в нас фото зі змагань із шахів? Яке місце ти здобув?
– Перше. На стрічці написано.
– Можна взяти знімок, щоб роздивитися?
Отримавши дозвіл у вигляді кивка, я підняла рамку. Десь в глибині моєї душі теплилася надія, що колись Богдан був популярним красунчиком, а потім його вкусив павук чи якась інша істота, яка зіпсувала йому стиль й заразила прищами. Ну або він прокляття підхопив, котре я з нього зніму силою своїх амбіцій. Був невдахою-диваком, потім хоп – і найкрутіший наречений в університеті.
Нічого подібного. На знімку Мельник був абсолютно таким самим, хіба що шкіра була в ще жахливішому стані. Отже, працювати мені над ним і працювати.
– Дуже круто! Скільки тобі тут?
– Років п’ятнадцять.
– Чому ця дівчина поряд здається мені знайомою?
– Ви бачилися сьогодні. Це Марічка.
Я з невірою подивилася на радісну дівчину, що явно не стидалася своїх брекетів. Вузькі губи, великий ніс, ластовиння й купа харизми, яка відчувалася навіть через камеру. Судячи зі стрічки на грудях, ще й третє місце з шахів зайняла, тоді як я взагалі в них грати не вмію.
На якомусь несвідомому рівні відчулося, що та знервована штучна Марія, з якою ми в планетарії зіштовхнулися, не могла бути моєю суперницею за руку й серце Богдана, а ось ця – цілком. Як же добре, що колишня хлопця еволюціонувала в зворотному напрямку.
– Нічого собі, навіщо Марічка так себе зіпсувала? Була ж гарненькою.
– Питання не до мене.
– Ви довго зустрічалися?
– Не знаю, як рахувати. Ми з першого класу за однією партою сиділи.
Це скільки? Хоча яка різниця, якщо точно більше тих декількох років, які я збиралася з Богданом прожити.
– Ти носив їй портфель, смикав за коси та проводжав додому?
– Я і свій портфель ледь дотягував. А завдавати болю через прагнення уваги ніколи б не став. Та й жила вона на іншому кінці міста.
– Тобто стосунки Марічка почала?
– Це очевидно настільки?
– Ти ж проігнорував головні ритуали демонстрації симпатії! В таких випадках потрібно або брати справу в свої руки, або роками чекати, поки хлопець наважиться хоч щось зробити.
Цього разу я навмисно надала бесіді провокативного тону. У Богдана несподівано виявилося непогане почуття гумору, тож мені хотілося зрозуміти, наскільки далеко з ним можна заходити у відвертості. Окинувши мене уважним поглядом, Мельник сперся на стіну поруч зі стелажем.
– А ти як би вчинила, щоб увагу хлопця привернути?
– Дай подумати. Напевно, напросилася б до того, хто подобається, в гості, махала б віями та постійно натякала б на поцілунок.
– Жахливий план. Так об’єкт твоєї симпатії точно нічого не зрозуміє.
– Сказав той, хто навіть за коси смикнути не може. Критикуєш – пропонуй.
– Легко. Таким дівчатам, як ти, достатньо…
Гучний дзвінок телефону відволік Богдана від якоїсь дурні, яку він збирався ляпнути. «Такі, як ти». Потрібно скоріше відучувати нареченого від подібних узагальнень, бо бісять вони неймовірно.
– Ти не проти почекати на кухні? – запитав хлопець, подаючи мені знак йти за ним.
– Без проблем. В тебе гарна квартира.
– В тата. Залишки розкоші. Якщо хочеш, потім покажу кімнати, але зараз маю відповісти на дзвінок. Чайник на стільниці. Напої мають бути в боковій шафці зверху.
– Я знайду, не турбуйся.
Кивнувши, Богдан пішов, залишаючи мене з нетерпінням чекати нагоди понишпорити навколо. Тут же камер немає? Про всяк випадок я вдала, ніби шукаю чай, зазирнувши в кожну шафку та шухлядку.
Нічого цікавого там не виявилося. В мене вдома навіть посуд схожий був, щоправда, святковий. Діставали ми його тільки коли гості приходили, що завжди мене злило. Коли в мене буде власне житло, я точно не стану їсти з негарних тарілок весь рік, а накриватиму святковий стіл щовечора.
Мій мільйонер має бути смачно нагодованим, тепло одягненим та… Що там ще потрібно чоловікам для щастя? От зі стосунків з Богданом і дізнаюся. Перший шлюб в усіх сенсах буде моїм тренуванням.
Насипавши в заварник якийсь з чаїв, я вийшла в коридор, щоб «пошукати дамську кімнату». З дальнього приміщення долинали голоси. Вочевидь, Мельник спілкувався по гучномовцю з декількома людьми одразу. Тому я почала свою розвідку з перших же дверей біля кухні.
Відчинивши, в ступорі зупинилася на порозі, побачивши якогось чоловіка, що лежав на дивані. Він ліниво розплющив очі, тож втекти без пояснень вже не вдасться. Може, це мій свекр майбутній, а перше враження дуже важливе.
– Доброго дня. Я тут…
– В агентстві що, нормальних дівок не було? – перебив чоловік невдоволено.
– Ґа?
– Тобі хоч вісімнадцять є?
– Є…
– Тоді показуй, що вмієш.
В ту секунду, як незнайомець почав розкривати свій халат, я різко повернулася й заверещала. Знайомитися з чоловічою анатомією наживо до шлюбу в мої плани не входило. Особливо так.