4. Нервувати

Христина, 4 вересня 2013 року

Я обожнювала французьку мову. Рівно доти, поки не почала вивчати її в університеті. Одна справа наспівувати приємні на слух пісеньки та дивитися фільми із субтитрами, насолоджуючись тим, як звучать слова. Зовсім інша – зубрити тони професійної лексики та виконувати завдання типу: переклади іноземною статтю зі статуту ООН.

Наш викладач особливою лояльністю до новачків не вирізнявся, тому до кінця першого семестру майже всі наші втекли на німецьку чи іспанську. Зі всього початкового курсу залишитися вирішили чоловік п’ятнадцять, яких в результаті об’єднали в одну групу. Випробувавши студентів на міцність, професор змінив гнів на милість, тож подальше навчання проходило набагато простіше.

За незрозумілою логікою деканату заняття з французької стояли завжди першою парою та ще й у корпусі, що розташовувався за два квартали від нашого. Тому сьогодні вранці Сашко спочатку відвіз мене, а потім поїхав на свою іспанську.

Невеликий кабінет, у якому месьє Жак традиційно катував студентів, був обставлений звичайними партами. Мені давно припала до душі остання. Списувати там не вдавалося, адже професор мав воістину рентгенівський зір, зате почувалася я досить комфортно.

З тимчасовими одногрупниками у нас склалися стосунки: «Привіт, дай сфоткаю домашку. Дякую, бувай», тому на першій лекції з предмета ніхто не намагався розпочати світську розмову. Користуючись вільним часом, я продовжувала писати аналітичну записку для стажування в INNET. Всю ніч цим займалася, бо все одно не могла заснути через думки про колишнього. А так хоча б продуктивно витратила час.

– Невже є предмети, на яких ти не сидиш попереду?

Від голосу Дениса, що пролунав прямо над моїм вухом, я підстрибнула на стільці, в останній момент стримавши переляканий вигук. Користуючись моїм ступором, хлопець сів поруч, з діловим виглядом розклавши на столі блокнот з ручкою.

– Виглядаєш чарівно, – окинув він мене поглядом. – Про що замислилась?

– Перебираю варіанти того, що ти тут, чорт забирай, забув.

– На якому зупинилася?

– Що ти або ні дня прожити без мене не можеш, або просто повз проходив.

– А чого б ти більше хотіла?

Моя спроба хоч трішки вибити хлопця з рівноваги, звісно, провалилася. Натомість саме я почала дратуватися. Раніше Саурецький вчив німецьку, а міняти другу іноземну мову на останньому курсі – жахлива ідея. Навіть якщо Денис весь цей час пропадав у Парижі, для вивчення профільної лексики потрібно занадто багато зусиль.

– Я хочу почути нормальне пояснення, навіщо тобі французька.

– Дивна ти. Це ж міжнародна мова дипломатії.

Насупившись, я невдоволено подивилася на колишнього, пригадуючи, що колись говорила йому таку саму фразу.

– В мене до тебе прохання, Бойко, – заявив Денис. – Я тільки починаю вчити французьку, а мені сказали, що ти найкраща в групі. Не проти, якщо я сидітиму поруч і проситиму іноді твоєї допомоги? Взамін підтягну тебе по англійській.

Демонстративно невинне запитання мене здивувал. І де каверза? В тому, що вона є, сумнівів не виникало. Наприклад, я не найкраща в групі, просто ми всі жахливі. Так, принаймні, запевняв професор. А від думки, що треба буде просидіти з Денисом весь рік удвох за останнім столом, як зараз, живіт скрутило.

– Я проти. Знайди собі інше місце. В разі потреби з будь-якого предмета мене Сашко підтягне.

– Але ж зі мною практикувати горлові звуки тобі подобалося більше, ніж з ним?

Сказано було так недбало, що сенс фрази дійшов до мене не одразу. Я й забула, як грайливо блищать очі Дениса щоразу, коли він говорить двозначність чи вульгарність. А коли у відповідь моє обличчя заливається фарбою, вони починають сяяти від задоволення.

– Ти переоцінюєш свої здібності.

– Оцінку моїм здібностям ти давала сама, – тихо промовив колишній, нахиляючись до мене. – Якраз горловими звуками. І виходили вони в тебе неперевершено.

Варто було відчути тепле дихання Дениса на своїй шиї, як моє серце забилося десь у горлі, а голова трохи запаморочилася. Нюх з мозком розпочали активну суперечку про те, чи дійсно у Саурецького новий одеколон, але обидва дійшли висновку, що пахне він приголомшливо. Наче кілька хвилин тому вийшов із осіннього лісу, встигнувши дорогою перекусити чимось апетитно-пряним.

Спіймавши себе на тому, що завмерла, розмірковуючи про якусь нісенітницю, я різко відсунулася, змусивши стілець голосно скрипнути. Мені завжди було складно зберегти спокій, коли Денис порушував межі припустимого. Те, що через роки моя витримка не поліпшилася, стривожило.

– Тоді тобі має бути дуже прикро, що більше ти їх ніколи від мене не почуєш.

– Ніколи не кажи «ніколи». Невже забула таку мудру приказку?

Озвучити свої думки в досить грубій формі мені завадив спалах. Якась дівчина з другого ряду швидко прибрала телефон, проте через секунду передумала, вже не ховаючись направивши на мене камеру.

Точніше, на Дениса. Тільки зараз я помітила, що на нас з хлопцем косилися всі присутні в аудиторії студенти. Просто чудово. Порція нових чуток для пліткарів без особистого життя забезпечена.

Мої нігті вп’ялися в долоні, щоб фізичним болем відволікти від неприємної ситуації. Вирівнюючи подих, я твердила собі, що у такої дорослої дівчини, навіть жінки, має бути самоповага та гідність. Тому мені не личить підхоплюватися зі стільця, тупотіти ногами від люті, виривати з рук якоїсь студентки телефон, тягати її за волосся, а потім скидати шафу на одного нахабного віслюка.

Не личить же? Тим більше, викладач зайшов, а він ще у нас іспит прийматиме. Навіщо лякати чоловіка похилого віку передчасно? Щоб довести його до інфаркту, вистачить і моїх знань з предмета.

– Месьє Жак, у мене виникла складність з перекладом однієї фрази, – голосно звернувся до француза Денис, як тільки з привітаннями було покінчено. – Можете мені допомогти?

– А, новенький? Всі приватні прохання після пари.

– Боюся, потім може бути неактуально. Це дуже терміново. Інформація, без якої у однієї студентки цієї групи можуть бути величезні проблеми.

Я змусила себе дивитися прямо, не обертаючись на хлопця. Якщо цей індик зробить про мене хоч натяк, точно встану та скину на нього той стелаж.

– Що за фраза? – поцікавився викладач.

– Відповідно до закону, будь-яке використання та розповсюдження фотографій і відео без згоди людини, яка на них знята, може призвести до тюремного ув’язнення на строк до двадцяти років.

Дівчина, що знімала нас, зблідла і нарешті відвернулася. В мене зробити це не виходило. Я дивилася на Дениса, ніби він щойно матеріалізувався переді мною з нізвідки. Хоча чому з нізвідки? З пекла, де він правив.

– Цікаво. Добре, це звучатиме так.

Урочисто повторивши за професором фразу, хлопець дочекався, доки той почне лекцію, а потім повернувся до мене.

– Сперечаємося, з першої спроби вгадаю, про що ти зараз хочеш сказати.

– Слухаю.

– Що у цьому законі немає такого покарання.

– Зазнайка, – сказала я звинувачувальним тоном, пригадавши старе прізвисько, яким Денис щоразу нагороджував мене за спроби «розумувати».

Мабуть, він також згадав, бо тепло посміхнувся. Здається, вперше щиро з моменту повернення. Навіть його погляд пом’якшав, переставши приховувати в глибині глузування.

О ні, тільки не ця посмішка! Краще вже хай фліртує та свої двозначні натяки робить, бо я хоча б знаю, як на це відповідати та всерйоз не сприймаю. А ось на нібито відверті емоції Дениса та його близькість реагувати так і не навчилася.

Насилу відвернувшись від сусіда за партою, решту пари я старанно вдавала, що слухаю викладача. Після закінчення заняття аудиторію покинула першою. Втекти від Дениса до іншої групи не вдасться, але хоча б не допускати зближення з ним – цілком в моїх силах.

Денис, 18 лютого 2011 року

Коли ростеш з двома примхливими молодшими сестрами та одним телевізором, то, як би не чинив опір, все одно переглянеш кожен мультфільм Діснея десятки разів.

За дотриманням черговості у виборі картин мама стежила суворо. Тому на кожен мій «Термінатор» або «Володар перснів» припадало по парі сльозливих дівчачих історій, коли я божеволів від нудьги.

Середня Діана в дитинстві любила «Русалочку», до того моменту, як я розповів їй оригінальну казку, і вона впала в істерику. Після цього мені з нею довелося сотні разів переглядати історію про незалежну Мулан, що хоча б було цікавіше.

Молодша Поліна вагалася між «Балто» та «101 далматинцем», оскільки обожнювала собак. Згодом у її плейлист додалися «Аладдін» та «Король Лев».

Єдиним мультиком, який сестри не любили, була «Попелюшка». Їх обурювало, що принц не міг просто впізнати обличчя тієї, в яку закохався. Я трохи зрозумів його, коли підріс – ніколи не знаєш, що за дівчина ховається за численними пластами косметики.

Тим кумедіше те, що в останні дні я почуваюся точнісінько як невдачливий герой цієї казки. Тільки Попелюшка залишила по собі кришталевий черевичок, а моя співрозмовниця – порожній келих.

В університеті Христини немає вже тиждень. Спочатку я думав, що вона просто не з’являється на потокових лекціях, втім швидко дізнався: на свої пари Бойко теж не ходить. Навіть на тесті, куди в п’ятницю вранці з’явилися майже всі студенти, вона відсутня. Христина начебто серйозно ставиться до оцінок, куди зникла тоді?

– Денчику, не можеш допомогти мені із застібкою?

Почувши запитання Ніки, я приречено зітхаю. Якби міг вплинути на вибір команди для польоту на Марс, без зволікань включив би туди одногрупницю. Вона давно «вибачила» мені та відновила спроби привернути увагу.

Звичайно, я знав, що жінки дивні істоти, проте не настільки ж! За три роки ні слова хорошого Ніці не сказав, поводився з нею, як виродок, у нашому спільному досвіді навряд чи турбувався про її задоволення.

Вона взагалі мене не знає, а причепилася, ніби реп’ях. Схоже на якесь психічне відхилення. Дивлюся на ланцюжок у руках дівчини та демонстративну невинність у її погляді. До чого ж дратує.

– Ні, не допоможу. Вмію тільки розстібати.

Блондинка починає голосно сміятися, змусивши Костю та Ярика, що сидять поруч зі мною, повернути голови.

– Впевнена, в тебе чудово вийде, – грайливо вимовляє одногрупниця. – Як і все інше…

– Уточни: тобі потрібна допомога з застібанням ланцюжка?

– Так. Я просто в розпачі!

– Яре, можеш виручити Нату? – питаю друга, знаючи, що Костя дівчат ображати не буде.

– Впевнений, їй цікаві саме твої пальці, – відповідає Ярослав глузливо, зрозумівши натяк.

– Тому, хто в розпачі, обирати не доводиться.

Ніка виглядає страшенно ображеною і повертається на своє місце, де починає про щось активно розповідати подружкам, які терплять її явно лише заради грошей. Якби тут була Христина, то обов’язково прочитала б мені лекцію про повагу до прекрасної статі, гнівно виблискуючи своїми сапфіровими очима.

– Чому ти завжди западаєш на якихось стервозних неадекваток? – цікавиться Яр із награним осудом у голосі.

– Це вони на мене западають, а я надто слабкий, щоб встояти. Не всім же бути таким вірним, як ти.

– Вірним? – перепитує друг здивовано, бо ні з ким не заводить стосунки.

– Своїм двом леді – лівій долоні та правій руці.

– Що вдієш, якщо тільки з ними мені не стає нудно після десяти хвилин наодинці. Взагалі я просто чекаю на ту саму. Бережу сили, доки підросте твоя молодша сестра.

Розумію, що Ярик жартує, відповідаючи на укол, але мимоволі напружуюся. З моменту, як він побачив Поліну на фотографіях, почав діставати мене фантазіями на тему того, що ми скоро породнимося.

– Берегти тобі їх ще п’ять років. Поля поки що дитина.

– Хіба вона не у десятому класі? – підключається до розмови Костя. – Отже, їй сімнадцять?

• Майже.

– О, дівчата у сімнадцять-вісімнадцять дуже допитливі та справжні ентузіастки, – продовжує Яр. – Тільки й чекають на того, хто введе їх у доросле життя. Ти-то повинен пам’ятати наш перший курс і голодних студенточок навколо. Боже, я ж просто жартую, чого ти мене поглядом пропалюєш?

Намагаюся розслабитися, проте виходить погано. Точнісінько так само мій колись найкращий друг, якого я братом вважав, жартував з приводу Діани. А потім виявилось, що це були ніфіга не жарти, і в результаті він зламав моїй сестрі життя.

Сподіваюся, Поліна подібну помилку не повторить, обравши собі хлопця, цілком протилежного мені за поведінкою та характером. Напевно, потрібно частіше їй дзвонити і проводити профілактичні бесіди.

– Це просто неприємно чути, – відповідаю Ярику. – Зрозумієш, коли в тебе з’явиться донька.

– А уяви, якщо вона з’явиться від твоєї сестри? Будемо родичами. Можу навіть взяти твоє прізвище.

– Краще подвійне. Так епічніше виглядатиме на могильній плиті. «Ярослав Орлов-Саурецький. Був жахливим другом, через що й помер страшною смертю, розчленований на сотню частин».

– Ось тому я й віддаю перевагу дівчатам без старших братів, – підсумовує розмову Костя.

Посміхнувшись, дивлюся на порожнє місце Христини попереду, прикидаючи, як вийти з нею на зв’язок. Спілкування через соцмережі я не люблю та й на сторінках Бойко, які знайшов, активності давно не було. Схоже, доведеться все-таки дізнатися в когось її номер.

Краєм ока помічаю на собі лютий погляд сталкера Ніки, яким вона бурить мене, посилаючи хвилі ненависті. Сподіваюся, дійшло нарешті, і вона відлипне.

Після пари друзі вирушають пити каву, а я посилаюся на важливу телефонну розмову. Набираю Поліну, але та одразу скидає дзвінок. Мабуть, ще на уроці. Недовго постоявши біля вікна, прямую до потрібної аудиторії, коли сестра передзвонює.

– Через тебе маму викликають до школи! – оголошує молодша замість вітання.

– Дивно, адже я давно її закінчив, – Поля гнівно фирчить в трубку, немов роздратований бик. – Ти що, знову не вимкнула звук на телефоні?

– Вимкнула, звичайно! Але ми з Льошою на алгебрі дивилися Спандж Боба, а коли встромлені навушники, то беззвучний режим відключається.

Так, мультики це добре, а ось Олексій, який живе по сусідству і увивається за Поліною з дитинства – погано. Щуплий кволий ботанік навряд чи розглядається сестрою як залицяльник, але хто зрозуміє дівчат?

Вб’є собі в голову нісенітницю про кохання, а потім впаде в депресію, дізнавшись про переїзд до Німеччини влітку. Ми з мамою вирішили молодшим поки що про це не говорити, щоб уникнути потенційних проблем.

– Брате, – жалібно промовила Поля. – Братику. Братюнечка. Брателочка. Сходиш до школи замість мами? Наша гримза заучка тебе обожнює! Пліз-пліз-пліз!

– Знову? І що мені за це буде?

– Очистиш совість, це ж ти мене підставив! А навіщо ти дзвонив?

– Дізнатися, як справи у моєї улюбленої, але дуже дурненької сестрички.

– Ось у школі про мої справи і дізнаєшся! Приїдеш, правда?

Взагалі потрібно. Якраз з Льошею поговорю. Трохи залякувань ніколи не зашкодить.

– Приїду. Швидше за все, наступного тижня. Можеш передати Анфісі Тимурівні. До речі, якщо хочеш, щоб вона тебе теж обожнювала, то припини за очі називати її гримзою і кудлатою сушеною рибою. У цієї жінки скрізь є вуха.

– Постараюсь... Але ж вона так схожа!

Тут не посперечаєшся. Проговоривши з сестрою до кінця перерви, добираюся до аудиторії, де має розпочатися третя пара. Кабінет виявляється замкнений, тож наш староста натхненно побіг за ключем. Напевно, деякі двері спеціально зачиняють, щоби дати «лідерам групи» відчути себе важливими. В іншому користі від них немає взагалі.

– Ти вчасно, – заявляє Ярик. – Тут котяча бійка намічається.

Простеживши за поглядом друга, переконуюсь у тому, що закон підлості існує. Біля дверей на нашу кафедру стоїть Христина, читаючи щось на телефоні. Впізнаю Бойко відразу, хоча більша частина її обличчя прихована за медичною маскою. То вона хворіє? Після прогулянки в тій відкритій сукні у лютому – не дивно.

Навпроти Христини стоїть Ніка зі своїми подругами, голосно обговорюючи нестачу смаку в деяких «понаїхавших». Поступово студенти навколо затихають, чекаючи на виставу. Моя одногрупниця славиться не тільки настирливістю, а й своїм непростим характером.

– Я ставлю на кішечку Саура, – тихо каже Костя. – Якщо виграю, підготуєш мені доповідь.

– Вкотре повторюю: я не беру участі в тупих суперечках, – буркає Яр. – Тим паче, темненька однозначно переможе.

– Так я ж про неї і кажу. Ех, в такі моменти мені шкода, що Влад кинув навчання. От він би точно не побоявся програти.

– Бо нічим би не ризикував. Його доповіді були ще гіршими за твої.

До розмови друзів я не прислухаюся, стривожено спостерігаючи за Нікою. Помітивши, що я дивлюся, вона зі злою усмішкою підходить до Христини. Зараз точно станеться щось неприємне.

– Ти нарешті зрозуміла, що якщо ти закриєш обличчя, в тебе з’явиться бодай один шанс підчепити хлопця? – з вдаваним співчуттям звертається до моєї шатенки Ніка. – Послухай моєї поради, дівчинко, не знімай її ніколи. Тоді на тебе може клюнути хоча б напівсліпий.

Поки студенти навколо посміюються, я намагаюся знайти в голові хоча б одну ідею, як втрутитися, не погіршивши ситуацію. З хлопцями просто: врізав, побилися, потоваришували. А жіночої підступності я завжди побоювався.  Ніколи не знаєш, яку помсту вигадають істоти з такою перекрученою логікою.

Тим часом Христина піднімає голову від телефону, де щось читала. На противницю вона дивиться так незворушно, ніби неприємні слова ніяк її не зачепили.

– Дякую за турботу, Нато, – каже Бойко всього чотири слова, які трішки мене захоплюють.

– Я Ніка! – одразу кричить блондинка.

– Приємно познайомитися.

У коридорі повисає мовчанка, а потім наші одногрупники згадують мою давню розмову з Нікою і починають ржати. Точно, свого часу ця історія була дико популярною. Доларову принцесу не любили ні дівчата, яких вона критикувала, ні хлопці, яких висміювала.

Вперше бачу, щоб Вероніка почервоніла. Усміхаюся у відповідь на скажений погляд, який вона на мене кидає, сподіваючись, що на цьому розмова закінчена. Але куди там.

– Є ще одна порада – хлопці не люблять зарозумілих зазнайок-замухришок, які корчать із себе бозна-що!

– Врахую, – спокійно відповідає Тіна.

Здається, у неї навіть не сталевий стрижень, а алмазний. Або яка там речовина найміцніша у світі, карбін? Заслуговує на повагу.

– І наберися досвіду. Сидоренко розповідав, ти в ліжку колода!

Від цієї репліки усмішка сповзає з мого обличчя. Сидоренко? Цей мажор із четвертого курсу журфаку, який очолює університетський студпарламент?

Якось під час зміни в клубі мені довелося звільняти двох дівчат з віп-кімнати, куди він з компашкою затягнув їх проти волі. Пощастило, що мої друзі в той вечір були неподалік. Через ту бійку я ледь з роботи не вилетів, але ні на секунду не пожалкував про свій вчинок.

Після конфлікту Влад зробив все можливе, щоб правда про справжній характер Сидоренка поширилася по всьому університету. Ці чутки й досі ходять. Навряд чи Тіна могла справді зв’язатися з таким хлопцем. Навіть моя репутація ангельська в порівнянні з його.

– Мабуть, він правий, – відповідає Христина і я відчуваю, ніби мене вдарили в сонячне сплетіння. Декілька разів. Ногою.

Вона реально примудрилася переспати із цим кретином? Чому з ним? І він ще й розтріпав про це всім? Сам факт того, що принцип «до весілля ні-ні» був порушений Бойко з першим же зустрічним хлопцем, мене не дивує. Це було очевидно. Просто могла б вибрати когось кращого.

Хоча з чого я взяв, що до Сидоренка в неї нікого не було і що вона не збрехала в тій нашій розмові? Вона взагалі таке говорила чи я не так зрозумів?

Точно пригадати не виходить, але всередині з’являється відчуття, ніби мене нахабно обдурили. Як дитину, якій сказали, що в небі літає дракон, а поки вона шукала його поглядом, забрали бажану іграшку прямо з-під носа.

– Ти так спокійно визнаєш, що ні на що не здатна в сексі?

– Ще я жахлива у в’язанні та вишиванні хрестиком. В мене дуже мало терпіння. Сьогодні, наприклад, воно закінчилося. Якщо це все, то порадуй своїми порадами когось іншого.

– Тобі не поради потрібні, а курси для фригідних стерв!

– Повідом, коли такі організуєш.

Поки оточуючі регочуть, а Ніка намагається вигадати, що сказати, Костя б’є мене в бік.

– Слухай, чого наша зірконута на дівчинку напала? Наче фурія.

– Типовий недотрах. Саур не дає, а страждають невинні, – зауважує Ярик з усмішкою.

– Не для неї моя троянда зацвіла, – відповідаю, викликавши у друзів смішки.

Зітхнувши, вирішую, що потрібно втрутитися. Навряд чи ситуація може стати гіршою. У будь-якому випадку, завжди краще жалкувати за вчинки, ніж бездіяльність.

Христина, 4 вересня 2013 року

Втілення плану по ігноруванню Дениса ускладнилося тим, що на парі з філософії колишній знову сидів поруч зі мною. Ще й Сашко терміново відправився в офіс, щоб допомогти батькові з якимось контрактом.

Це, здається, був перший раз, коли мій наречений вирішив пропустити лекцію. Він навіть фізкультуру чесно відвідував, хоча весь університет давно складав її за допомогою подарункового коньяку викладачу. Про потокові заняття, з яких передбачені лише заліки, а присутність не відмічається, й говорити годі.

Втім, в цьому семестрі філософію будуть пропускати майже всі. Ми вже складали професору Кирилу Горському два іспити, засвоївши, що візуально він студентів не запам’ятовує. Нічого не буде, якщо з’являтися лише на групові семінари і контрольні, ігноруючи загальні пари.

Тому Сашко був не єдиним відсутнім. Крім мене з «наших» на лекцію пришли лише Катя з Сонею та Денис з Русланом. Останній весь тиждень безуспішно намагався повернути статус «найкрутішого хлопця факультету», але, схоже, здався, зрештою почавши ходити за Саурецьким хвостиком. Така собі «страшненька подружка» в особі одного з найпопулярніших веселунів університету.

Я не сумнівалася, що, якщо вони обоє продовжать відвідувати потокові пари, багато дівчат незабаром стануть зразковими студентками. Хоч би це сталося якнайшвидше, щоб місця поряд з Денисом окупували з усіх боків і він нарешті припинив дратувати мене своєю близькою присутністю.

Темою лекції сьогодні стали людські почуття. Професор за допомогою проектора демонстрував фото, на яких представники різних національностей сміялися, журилися, дивувалися. Нашим завданням було назвати, що саме відчувають герої знімків і поміркувати, чи всі люди переживають емоції однаково, незалежно від релігії та культури.

Черговий слайд, що складався з двох знімків, привернув мою особливу увагу. На одній половині була знята пара, що танцює танго. Але жінка дивилася не на партнера, а на чоловіка, який стояв збоку. Його погляд теж пожирав її.

Друге фото не було схожим на постановочне. Чорношкіра дівчина з дивними татуюваннями та яскравими вбраннями сиділа поруч із вождем племені. Однак вона не відривала очей від воїна, одягненого в одну пов’язку на стегнах, а той з такою ж жагою дивився на неї.

Чомусь ці знімки викликали в мене розгубленість. Поки Соня не нахилилася, шепнувши, що настала моя черга відповідати, я навіть не помічала уваги аудиторії та викладача.

Отже, слід сказати, що там зображено? Пристрасть, ревнощі, бажання, потяг... Але жоден із цих варіантів я вголос вимовляти не хотіла.

– Жадібність, – заявила несподівано для себе. – Тут показана жадібність.

– Такого трактування я ще не чув, – здивовано хмикнув професор. – А чому ви так вважаєте?

Поки я обдумувала відповідь, Денис підняв руку.

– Думаю, вона плутає жадібність та пристрасть, – заявив хлопець.

Коментар колишнього змусив мене роздратовано повернути до нього голову.

– Хіба? Жадібність – це бажання заволодіти тим, що тобі не належить. А пристрасть – лише виправдання слабкості.

– Тобто кохання – це слабкість?

– Думаю, він плутає кохання і пристрасть, – відповіла я його словами. – Одне цілком може існувати без іншого.

– Припустимо. Який же сенс у коханні без пристрасті?

– Такий самий, як в альпінізмі зі страховкою. Гострі відчуття є, але немає ризику впасти і розбитися на смерть.

– Іноді падіння – це найпрекрасніше в житті.

Коли Денис активував свій фірмовий спокусливий тон, мені стало важче стежити за бесідою. Несправедливо, що такий гарний оксамитовий голос дістався саме йому.

– Напевно, мільйони наркоманів і алкоголіків з тобою погодяться, – парирувала я, намагаючись не втратити нитку розмови.

– Тепер виходить, що пристрасть – це залежність? Тому з нею треба боротися?

– Я не це… – від прямого погляду хлопця мені раптом стало важко дихати. Та що зі мною? – З хворобливою пристрастю, яка цілком може зрівнятися із залежністю, неодмінно треба.

– Який сенс? Той, хто відчував справжній потяг, хто горів у пожежі, яку ніщо не в силах загасити, хто не спав ночами, згадуючи один мимолітний погляд, той вже не зможе жити, як раніше.

Правдивий опис емоцій, які я роками намагалася побороти, закрутив голову. Чи відчував Денис до мене те саме? Швидше за все, ні, інакше не відмовився б від наших стосунків так легко. Ця думка допомогла прийти до тями.

– Ти перебільшуєш. З часом про все можна забути.

– Ні. Ти знаєш, що незадоволена пристрасть не дасть спокою навіть через десятиліття. Буде постійно нагадувати про себе нав’язливою ідеєю, псуючи стосунки з іншими постійним питанням: «А як би це було?»

Знаю?

– Більше схоже на психоз. Або хворобу. Хіба пристрасть можна задовольнити? Як і жадібність? Отримуєш бажане, хочеш ще більше і врешті-решт це знищує тебе.

Принаймні я точно почувала себе на межі падіння. На краю свідомості  пам’ятала, що довкола перебувають інші студенти, але нічого не могла вдіяти з важкістю в грудях і напругою в животі.

– Або ж мотивує, – відповів Денис, хоча я вже забула, що говорила щойно. – Весь сучасний світ завдячує своїм існуванням пристрасті.

– Єви до яблук?

– Вчених до відкриттів. Мислителів до пізнання. Чоловіків, які чинили безумства заради жінок. І жінок, які йшли наперекір громадській думці, щоб бути поруч із коханими. Пристрасть – це ризик, але без ризику життя нудне та прісне.

– І хто ж так сказав?

– Насім Талеб.

Згадка одного з моїх улюблених аналітиків і за сумісництвом письменників мене протверезила. Багато сьогоднішніх відповідей Дениса були несподіваними, та ця – явно перебір. Саме я познайомила колишнього з книгами Насіба, і тоді його думка про автора була невисокою.

– Хіба Талеб не той, хто «просто грає на тупості інших» і пише «банальну нісенітницю для псевдомислителів»? – процитувала я дослівно заяву Дениса дворічної давності.

– Ні, він не лише видатний прогнозист, а й чудовий філософ. Раджу почитати.

Нагадавши мені мою фразу, хлопець широко посміхнувся. Що його так потішило? Моя лють чи дим із вух, який, напевно, валить? Настільки я була злою. Здавалося, такої суміші емоцій ще ніколи не відчувала. Крім роздратування всередині вирували збудження і невдоволення.

Викладач щось сказав, переключив слайд, відповідати почала інша студентка. Не в змозі всидіти на місці, я мовчки піднялася і вийшла з аудиторії.

Зайшовши до дамської кімнати, зрозуміла, що до кінця пари не повернуся. Подруги точно прихоплять із собою мої речі, тож хвилюватися не варто. Інше питання: як пояснити їм мою реакцію на звичайну дискусію? Зважаючи на те, що я постійно переконую їх в абсолютній відсутності почуттів до колишнього.

Умивання холодною водою не допомогло остудити жар. Та це ж просто слова! Повна дурість реагувати так на набір звуків, що нічого не означає. Між нами із Денисом нічого не змінилося.

Заплющивши очі, я намагалася заспокоїтися. Добре хоч у туалеті нікого не було, бо подумали б, що зі мною не все гаразд.

За кілька хвилин позаду пролунали кроки. На умивальник з обох боків від мене опустилися чоловічі руки, не даючи поворухнутися. Наступної секунди я відчула чуже дихання біля свого вуха і зіткнулася в дзеркалі з гарячим поглядом блакитних очей.

– Про мене думаєш?

Першим поривом було злякано заверещати, що чоловікам не місце в жіночих туалетах. Але на Дениса це б не подіяло. Умовності ніколи його не хвилювали. Колись наші стосунки почалися з подібної зустрічі, тепер їх потрібно остаточно обірвати. Має ж коло замкнутися.

– Ніяк не можеш побороти звичку підглядати в жіночих вбиральнях? – хоча мій голос звучав упевнено, поворухнутися не було сил.

– Сумніваюсь, що побачу щось нове.

– У громадському туалеті? Навіть я постійно бачу тут нове, – незважаючи на жарт, я відчула, що на межі зриву. – Досить підкрадатися! Дай мені спокій.

– Я хотів би продовжити дискусію.

– А я ні. Ти переміг.

– Не хочу тебе перемагати.

Від тону, яким були сказані ці слова, я завмерла. Груди здіймалися, наче після бігу. Кілька митей ми мовчки дивилися один на одного в дзеркалі, а потім я обережно відштовхнула Дениса і як уві сні вийшла з туалету. Але одразу ж забігла назад.

В коридорі з телефоном у руках стояла та сама дівчина, що фотографувала Саурецького на французькій. Траплятися їй на очі в його компанії було останнім, чого б мені хотілося. Особливо якщо ця фанатка входить у ту саму групу, що й Катя.

Тепер вже я схопила розгубленого хлопця за руку, потягнувши в крайню кабінку туалету, де стояли тільки засоби для прибирання. Зачинивши двері, поправила відро з ганчіркою так, щоб не було видно наших ніг.

– Тіно…

До того, як Денис щось скаже, я затулила йому рота долонею. Підштовхнувши хлопця в кут, прислухалася до звуків зовні. Через хвилину по плитці зацокали підбори. Пройшовши туди-назад по приміщенню, незнайомка почала нахабно відкривати дверцята по черзі, добиваючись незрозуміло чого.

– Що, проблеми із вибором? – пролунав у приміщенні голос Каті.

– Я декого шукаю.

– Очевидно, не там. Тут усі кабінки порожні, крайню прибиральниця зачиняє на ключ. Може, твоя пропажа у чоловічому туалеті?

– Точно! – туфлі застукали до виходу. – А якщо я попрошу, побудеш на сторожі?

– Спочатку розкажи, кого розшукуєш.

– Ой, ти не подумай, я не дивна! Просто…

Коли голоси затихли вдалині, до мене дійшла абсурдність ситуації. Я почала сміятися, але зустрілася поглядом з Денисом і зрозуміла, що моя рука ще на його губах, а стоїмо ми непристойно близько.

Від відчуття швидкого обпалюючого дихання хлопця моментально стало жарко. Денис перехопив мою долоню і підштовхнув мене в кут так, щоб утримувати в кільці своїх рук.

– Відпусти, – голос не слухався, тож моє прохання прозвучало надто жалібно.

– Спочатку дай відповідь на одне запитання.

– Ні.

– Тоді ми в глухому куті. Тільки від тебе залежить, скільки ми в ньому пробудемо.

Я спробувала відштовхнути Дениса, але після дотику до його тіла одразу ж відсунулася назад, втиснувшись у стіну. На жаль, холод плитки ніяк не відволікав мене від чоловічого тепла. А коли колишній трохи нахилився до моєї шиї, зробивши глибокий вдих, коліна раптово ослабли.

– Хмм... Ці парфуми для тебе занадто важкі. Та й запах шампуню не підходить. А те, що ти ховаєш своє шикарне волосся в таких зачісках – злочин, Тіно.

– Ти про це хотів поговорити? Про моє почуття стилю?

– Іншим разом. Зараз мене цікавить друге питання. За шкалою від одного до десяти, наскільки ти щаслива?

Цю жартівливу шкалу він вигадав на початку наших стосунків. Так ми оцінювали їжу, погоду, поцілунки…

– Десять. Десять з десяти. В мене ідеальне життя з коханим хлопцем.

– З яким ви більше схожі на брата з сестрою, ніж на пристрасних закоханих. Ти ж почала зустрічатися з Поляковим тільки щоб мене позлити. Чому досі не втекла від нього?

Судячи з впевненого тону, в своїй заяві Денис анітрохи не сумнівався. Він реально вважає, що може влаштовувати мені допит через два роки після розриву і отримати чесну відповідь? Нехай тримає кишеню ширше!

– Шкода, що з усіх людей на планеті саме мені доводиться говорити цю страшну правду, але світ не крутиться навколо тебе, Денисе.

– Твій крутився.

Ні, ну це вже поза рамками.

– Мене починають лякати твої провали в пам’яті та сприйняття інформації. Звернися до лікаря.

– Що тебе так розлютило, хризантемко? Був період, коли наші світи крутилися один навколо одного. Тому мені й цікаво дізнатися, куди зникла та яскрава дівчина, яку я колись… знав. Невже вона справді перетворилася на мовчазну тінь свого нічим не примітного мажорчика?

Продумана пауза натякала на те, що замість слова «знав» хлопець збирався сказати інше дієслово. Моя фантазія відразу ж вирішила, що це «кохав», на секунду воскресивши в душі надії дурної закоханої першокурсниці, що обожнювала свої рожеві окуляри.

Ось тільки такі, як Денис, на глибокі почуття не здатні. Їхній максимум – задоволення своїх бажань, непередбачуваних, як вони самі.

– Та дівчина виросла.

– Скоріше пристосувалася.

– Рада, що тобі не довелося. Відпусти.

Денис осудливо похитав головою і наблизився ще ближче. Щоб зупинити хлопця, я вперлася долонями в його груди, відчувши, як важко він дихає.

– Умови не виконані, ти збрехала. Тоді скажи, за що ти любиш Олександра?

Роздумуючи над відповіддю, я уникала дивитись на колишнього. За те, що мені із Сашком комфортно? Він не кине мене через забаганку. Не розіб’є серце. Не зникне на кілька років без пояснення причин. Я знаю, чого від нього чекати. Та розумію, що всі ці фрази більше схожі на виправдання.

– За все.

– Назви бодай щось одне.

Краєм вуха я почула, що до туалету зайшли кілька дівчат. Пролунали вельми неромантичні звуки, які мене остудили. Щоб у сусідніх кабінках не дізналися про нашу присутність, довелося підвестися навшпиньки і зашепотіти співрозмовнику у вухо.

– Він відповідальний.

Декілька секунд я відчувала тільки дихання Дениса на своїй шиї. Потім долоня хлопця перемістилася мені на потилицю, ніжно погладжуючи її. Зовсім забула, як же мені це подобалося.

Другою рукою Денис легко обійняв мене за талію, притискаючи до себе. По всьому тілу пробігли гарячі хвилі, концентруючись внизу живота. Від таких сильних відчуттів я розгубилася, не знайшовши в собі рішучості відштовхнути колишнього.

– Давно тебе збуджує відповідальність? – запитав він, торкаючись мого вуха губами.

Коли Денис опустився до шиї, я мимоволі заплющила очі. Дотики були неквапливими, повільними, надто невагомими. Мені захотілося змусити його цілувати себе на повну силу, як колись. Дихання збилося, і мої руки обвилися навколо спини хлопця. Я сама притиснулася до нього ще тісніше, відчувши, що не тільки мене схвилювали наші обійми.

Денис підняв голову, затуманеним поглядом подивившись на мої губи. Потім нахилився, обережно торкаючись їх своїми. Серце підстрибнуло, а розум у паніці намагався докричатися до мене, пояснюючи, що нічим хорошим це не закінчиться. В цей момент в мою свідомість увірвався гучний сміх дівчат, які чи то прийшли, чи то покидали приміщення.

– Два роки, – видихнула я, відхиливши голову трохи вбік. Оскільки виглядав Денис здивовано, повторила голосніше. – Відповідальність збуджує мене вже два роки.

Хлопець насупився, послабивши обійми. Користуючись цим, я розтисла його руки та звільнилася. Тремтячими пальцями відкрила кабінку і вибігла в коридор, не звертаючи уваги на те, дивився на мене хтось чи ні.

Денис, 18 лютого 2011 року

– Якщо такій чарівній першокурсниці потрібна допомога зі здобуттям досвіду, я з радістю допоможу. Абсолютно безкоштовно та з величезним задоволенням, – від моєї фрази всі студенти затихають.

– Маленька, та тут тебе будь-хто згоден підтягнути! Тільки свисни! – з ентузіазмом підхоплює Костя.

Непокоюсь, що наші слова ненавмисно могли зачепити Христину, але та ніби розслабляється. Не знаю, добре чи погано, що повністю обличчя дівчини не видно.

– У цьому семестрі зайнята, – відповідає шатенка діловим тоном. – Коли з’явиться час – обов’язково звернуся.

– Будь-якої години дня або ночі, квіточко! – підморгує Костя, і Христина йому дружелюбно киває.

Зі мною явно відбувається щось дивне, бо цей їхній обмін люб’язностями дратує. Як і те, що на мене дівчина взагалі не дивиться. Дарма тільки вліз.

До кафедри підходить викладач із політичної географії. Привітавшись, Бойко йде до кабінету разом із ним. З’явився і староста з ключем, тож мої одногрупники починають заходити до відчиненої ним аудиторії.

Ніку з подругами ніде не видно, втім розмови з нею не уникнути. По тому, як блондинка на мене дивилася, зрозуміло, що вона напала на Тіну, через переконання, ніби та мені небайдужа.

– А Крістіночці-то пальця до рота не клади! – каже Костя зі смішком. – Але щось інше непогано б, так? Прикольна дівчинка. Все нормально? Ти чого скривився?

– Шокований, що ти заступаєшся за дівчину, яка тебе відшила.

– Всього тричі. Та я не втрачаю надії!

А пора б втратити. Костя заходить до аудиторії, проте замість того, щоб піти слідом, я зачиняю за ним двері. Стаю в кінці коридору біля сходів так, щоб бачити кабінет кафедри.

План у голові сформувався не до кінця, але я точно більше не збираюся вестися на всю цю нісенітницю про: «не зустрічатимуся з такими, як ти». Не настільки часто мені чогось хочеться останнім часом, щоб відмовляти собі у маленьких слабкостях. А Христину мені дуже хочеться.

З нею точно не буде просто. Можливо, підкорення цієї цитаделі – саме те, що мені зараз потрібно. Допоможе відволіктися та скоротати час перед від’їздом. Тим більше я вже зрозумів, що фортеця не настільки неприступна, якою хоче здаватися. Ні, правда, Сидоренко? З усіх варіантів?

Поки чекаю, прошу спільних знайомих з’ясувати, де можна знайти цього кретина. Потрібно поговорити з ним на тему розпускання чуток щодо Христини. Виключно через любов до справедливості, бо до колишніх дівчат, з якими я зібрався гуляти, мені ніколи не було справи. Нерозумно звертати на це увагу у світі, де середній вік позбавлення цноти – років чотирнадцять.

Нарешті двері кафедри відчиняються, і Бойко виходить. Відчуваю, як по венам побіг адреналін. Кивнувши шатенці на сходи, піднімаюсь на один проліт і зупиняюся біля вікна. Не минає й хвилини, як Христина з’являється слідом, дивлячись на мене з чимось на кшталт тривоги.

– Чому ти в масці? – питаю без привітань.

– Не хочу нікого заразити. В мене гнійна ангіна.

Спостерігаю за першокурсницею, намагаючись зрозуміти, як реагувати. За все життя не зустрічав жодної дівчини, яка без сумніву одягла б страшну медичну маску в університет. Особливо в настільки пафосний, як наш.

Навіть мої сестри розхвилювалися б, що такими їх можуть побачити знайомі. А Бойко не побоялася виглядати непривабливо лише для того, щоб нікого не заразити? Я відчув себе так, ніби потрапив у якийсь заплутаний лабіринт.

– За шкалою від одного до десяти, наскільки тобі погано?

Брови Христини трохи піднялися. Сам не очікував від себе такого дивного питання. Напевно, через подив вирвалося.

– Один це добре? Отже, на сім.

– І ти не на лікарняному?

– Прийшла здати доповідь.

Ну хоч її любов до навчання мене вже не дивує.

– Це заразно? – знову ляпаю невпопад.

– Дуже.

– Тоді чому ти просто не покашляла на Ніку?

Блакитні очі Христини заблищали від сміху. Невже реально її райдужки змінюють відтінок? Сапфіровий мені подобається більше.

– Не додумалася, – засмучено вимовляє дівчина, змусивши мене посміхнутися. – Так ти знаєш, як її звуть?

– Як і ти. Коли одужаєш?

– Тижні через півтора.

– Тоді зустрічаємося через півтора тижні о сьомій біля монументу Незалежності на Майдані. Лікуйся старанно, Тіно.

Не чекаючи відповіді, обходжу дівчину і спускаюся сходами. Перед тим, як зайти в коридор, повертаюся до Христини, яка знову мовчки залишилася дивитися мені вслід.

– До речі, Ната була не права, – кажу моїй шатенці. – Не знаю, як інші хлопці, але я божеволію від зазнайок.

Принаймні, від однієї. Усміхаюся Тіні наостанок і прямую до аудиторії, де проходить моя пара. Не можу позбутися відчуття, що все пройшло занадто просто.

Щоб вбити час на нудній лекції, будую сценарії розмови з Сидоренком. Мені декілька людей написало, що шукати його потрібно на засіданні студпарлементу. Як тільки пара закінчилася, прямую туди, поки на виході з корпусу дорогу мені не перекриває першокурсник з групи Христини. Той самий, що постійно крутиться поруч з нею.

– Навіщо тобі потрібен Сидоренко? – питає хлопець, не представившись.

– Заради підтримки студентського парламенту. Збираюся балотуватися в президенти університету.

– В нас немає такої посади.

– Тоді необхідно ввести її, поки мене ніхто не випередив. Як бачиш, дуже поспішаю. Бувай.

– Стій! – знову окликає мене надокучливий співрозмовник. – Ти ж хочеш побалакати з ним на тему брехні, яку він про Христину Бойко розповідає?

Гаразд, ось це вже цікаво.

– Припустимо.

– Ми з Артемом в одній компанії з дитинства. Я володію інформацією, яка може стати тобі в нагоді.

– Конкретизуй.

– Розповім, якщо пообіцяєш, що використаєш її лише в розмові з ним. Ніхто більше про це не має знати.

– Даю слово. Я до чужої брудної білизни байдужий.

Принаймні, поки нею не починають кидатися в мене. Вислухавши кілька фактів з  біографії колишнього Тіни, бажання говорити з ним мирно зникає остаточно. Тим не менш, коли я знаходжу Сидоренка в залі, де закінчилося засідання студпарламенту, то доношу свою думку доволі дипломатично.

– Ти марнуєш час, друже, – привітним тоном реагує на мої вимоги Артем. – Повір, в Христині взагалі немає нічого цікавого. Спочатку вдає з себе недоторкану, а коли дійде до сексу, то виявиться, що вона просто закомплексована зануда, яка ні на що в ліжку не здатна.

– З мого досвіду немає фригідних дівчат, – відповідаю з усмішкою. – Є чоловіки, які здатні зволожити лише унітаз. Проте я не мудрістю ділитися прийшов. Зеконом час нам обом і скажи, що зрозумів хоча б з другого разу.

– А що ж ти зробиш, якщо я відповім, що ні?

– Змушений буду вбивати інформацію в твою голову, яка й без того погано думає. Знову.

Хлопець зверхньо дивиться на мене, наліпивши на обличчя зарозумілу посмішку. Стерти б її кулаками, але спочатку потрібно переконатися, що дипломатичні методи не діють.

Минулого разу від наслідків бійки з Сидоренком мене відмазав Влад. Коли побитий мажор став погрожувати судом, друг просто сказав, хто його батько. До того моменту я навіть не підозрював, що він носить прізвище одного з найвпливовіших політиків країни не просто так.

Не встигнув звикнути, що в мене вперше в житті з’явився дійсно крутий «дах», як Влад кинув навчання заради музики та розсварився з родиною. Враховуючи, що я вже тричі за місяць позичав йому гроші, козир з його татусем більше не активний.

– Погрожуй тим, з ким справді можеш тягатися, Саурецький. Сам по собі ти ніхто. Один мій дзвінок, і твоє життя дуже ускладниться.

– Як ускладнилося у тієї школярки, Іри, здається? Твої батьки знають, що ти зробив дитину неповнолітній?

– Звідки…

– О, а як склалася доля у Олени, яку ви з друзями накачали наркотиками і відвезли в твій заміський будинок біля Вишгороду для загального користування? Чув, вона забрала ту заяву до поліції? Тобі, мабуть, довелося розбити скарбничку, щоб відкупитися.

Із задоволенням спостерігаю, як нахабна усмішка з губ Сидоренка пропадає. Чим довше дивлюся на нього, тим огиднішим він мені здається. Що Христина взагалі в ньому знайшла? Хоча є незаперечний плюс: якщо вона справді ведеться на самовпевненість, то мої шанси значно виростають.

– Це просто чутки. Ти й сам знаєш, як часто вони брешуть.

– Цікаво, чи буде твій батько-депутат із цим згоден. Незабаром вибори, а син замішаний у скандалах з наркотиками та спокушенням малолітніх… Думаю, якщо правильно вкинути це в ЗМІ, навчання ти закінчуватимеш десь у Конго.

– В мене занадто багато справ, щоб витрачати час на якісь незрозумілі розбірки заради дівчини, в якій я навіть не зацікавлений, – каже Артем, старанно намагаючись зобразити байдужість. – А про тебе того ж самого не скажеш, правда? Невже наш головний університетський бабій пішов за класичним сценарієм і запав на «хорошу дівчинку»?

Якось у нас у навчальному закладі все погано з бабіями, якщо мене вважають головним. Наче мені більше взагалі немає чим зайнятися. І щось я дуже сумніваюся в «хорошості» Тіни. Є в ній щось таке... Не знаю, як це описати, але я впевнений, що дівчина далека від доброї сором’язливої заучки.

– Вважай, що Христина моя молодша сестричка. Якщо про неї з’являтимуться погані чутки, я автоматично думатиму, що їх розпускаєш ти. Дуже засмучуся. Навіть не знаю, кому піду плакатися у жилетку.

– Добре, – після тривалої паузи вимовляє Сидоренко. – Якщо почую плітки про неї, зупинятиму. Не через твої спроби мені погрожувати. Я нічого не збирався розповідати про Христину, просто по-п’яні ляпнув друзям, а ті – своїм.

Через кілька секунд мовчання Артем простягає руку. Тисну її, хоча бажання побачити його побитого до втрати свідомості нікуди не поділося.

– Можу лише порадити не зв’язуватись з Христиною, – заявляє Сидоренко, підхоплюючи свої речі зі столу. – Такі дівчата, як вона, найнебезпечніші за всіх.

– І чому ж?

– Здається, ніби вони можуть тебе зрозуміти. А насправді – такі ж меркантильні та обмежені, як всі інші. Наступного разу, Дене, сподіваюся, ми перетнемося в більш приємних обставинах. З мене випивка.

Проводжу четверокурсника уважним поглядом. Схоже, Бойко чимось сильно його зачепила. Та це вже точно не моя справа. Якщо чесно, я сам до кінця не розумію, навіщо взагалі поліз до колишнього Христини. Вона сьогодні довела, що цілком здатна за себе постояти.

На виході з корпусу мене очікує той хлопець, який допоміг мені з компроматом на Сидоренка.

– Ти добряче його розлютив, – заявляє першокурсник, як тільки я наближаюся.

– Переживаєш за друга?

– Артем мені не друг. Ми просто знайомі з дитинства. Те, що він паплюжить репутацію пристойних дівчат – неприпустимо.

Посміхаюся, паралельно прикидаючи, чи є в цього пацана шанси з Тіною. Трохи нижчий за мене, статура худорлява, карі очі та волосся. На вигляд навряд чи хоч раз піднімав у житті щось важче за свій статевий орган.

Ні, він навряд чи в її смаку. З іншого боку, гроші до смаку всім дівчатам, чи мені не знати. Як там говорила Марина: «Одне діамантове кольє замінює десятки романтичних побачень під місяцем і сотні годин найспекотнішого сексу». По костюму «з голочки» та ключам від BMW в руках неважко зробити висновок, що батьки хлопчика фінансово не обділяють.

– Чому ж ти сам не заступився за честь дівчини, яка тобі подобається? – питаю з іронією.

– Вона не... Я просто дбаю про одногрупницю. Як староста.

Піднімаю брови у відповідь на цю відверту брехню. Та він півроку з Христини очей не зводив. Я знаю це, бо ми з ним часто дивилися в одну сторону.

– Артем вчинив підло, але якби я втрутився прямо, то він не послухав би. Пам’ятаєш східні стратагеми? Іноді треба об’єднатися із далеким ворогом, щоб перемогти ближнього.

Від «мудрих» слів пацана не можу стримати усмішки. Описи стародавніх військових технік втовкмачувалися нам у голови ще на початку навчання. Цікаво, звичайно, але безнадійно застаріло.

– Впевнений, що потягнеш бути моїм ворогом?

– Я б цього не хотів, – після паузи першокурсник простягає руку. – Алекс Поляков.

– Ден Саурецький, – сильно стискаю долоню у відповідь, дріб’язково порадівши тому, як смикнулося обличчя хлопця. – Наступного разу не намагайся вбити ворога моїм кинджалом, Алексе. Потрібна допомога – просто скажи.

– Отже, ти все-таки знаєш китайську військову мудрість. Здивував. Добре. За сьогодні буду винен тобі послугу.

Сумніваюсь, що мені колись щось буде від нього потрібно. Однак не в моїх правилах знецінювати обіцянки, які інші дають добровільно.

– Я запам’ятаю. Удачі, Алексе.

Обмінявшись кивками, розходимося з Поляковим у різні боки. Я навіть не встиг з Тіною на побачення сходити, а вже поговорив із двома хлопцями, які нерівно до неї дихають. Кумедно буде, якщо вона взагалі не прийде, адже згоди так і не почув. Втім, відмови також.

Зрозумівши, що загрузився, обсмикую себе. З якого часу я турбуюся про подібне? До мого від’їзду чотири місяці – ціла вічність. Сумніваюся, що підкорення цитаделі «Христина» займе стільки часу.

Засиплю її жестами уваги й компліментами, додам трохи романтичних вчинків та буду спокушати поступово. В крайньому випадку вдам небайдужість. І все, Тіна здасться, як будь-яка на її місці. Може, з Бойко буде трохи цікавіше, ніж з іншими, але все ж вона просто дівчина.