11. Жагу визнавати

Христина, 26 вересня 2013 року

На те, щоб зрозуміти повну безперспективність спроб підготувати доповідь на англійську, в мене пішло пів години. Темою були сучасні збройні конфлікти, а військовою лексикою я ніколи не цікавилася. Нові слова зникали з пам’яті, варто було їх вимовити, ніби хтось орудував у моєму мозку гумкою.

Ось чому було на вихідні не розпочати? Скільки разів можна наступати на ті самі граблі? Причому це питання виявилося актуальним не тільки для відкладення складних справ на потім, а й для спілкування з колишнім хлопцем. Сумно, що прогулянка з Денисом несподівано стала найприємнішою подією тижня, якщо не року. Так і забутися недовго.

Згадавши, що не ввімкнула звук на телефоні після лікарні, я поспішила це виправити. Варто було активувати екран, як у вічі віддразу впав пропущений дзвінок від Дениса і нове повідомлення в месенджері від нього ж.

Поки міркувала, чи варто відреагувати, хлопець перенабрав сам. Розсудивши, що нічого страшного від однієї розмови не станеться, я відповіла на відеовиклик.

– Ну нарешті, – заявив Денис, як тільки зв’язок встановився. – Я вже турбувався, що Аркадій викрав тебе замість того, щоб довезти додому.

– Аркадій?

– Таксист.

– Встиг познайомитись?

– Ім’я водія, включно зі статусом замовлення, відображається у додатку.

Даючи очевидне пояснення, яке від мене вислизнуло, мій співрозмовник притулив до чогось телефон, почавши витирати мокру голову рушником. Цікаво, якби я передзвонила Денисові хвилин десять тому, він би взяв трубку, не одягаючись?

Картини води, що стікала по шкірі хлопця, воскресли в пам’яті, на секунду збивши подих. Якось ми приймали душ разом в нього вдома і це досі залишалося найеротичнішим спогадом у моєму житті. Здригнувшись, я перевела погляд вище екрану. Про що там була наша розмова?

– З медкомісією складнощів не виникло?

– Довелося виловлювати на вулиці дівчину, яка за останні пів року не робила флюорографію, щоб вона без наслідків для здоров’я здала її замість тебе. А з рештою все пройшло без проблем.

– Дідько, я зовсім забула про знімок! – уявляючи масштаб проблем, які підкинула Денису, мені стало ніяково. – Вибач! Мала піти туди відразу після огляду у… жіночого лікаря. Підміну не запідозрили?

– Впевнений, вони навіть не глянули на її обличчя. Нікому немає діла до медкомісії, яка потрібна лише для галочки.

– Яка ймовірність, що моя заміна має легені курця зі стажем, які пошкоджені раком, і мене викличуть повідомити неприємний діагноз?

– Невелика. Хворою вона не виглядала, але хтозна. Про всяк випадок порепетируй поки що кашель із хрипами, щоб не руйнувати легенду.

– А що ти пообіцяв тій дівчині за допомогу?

Ось чому повністю усвідомлюючи дурість питання я все одно не змогла втриматися від нього? Нехай Денис особисто їй огляд грудної клітки проводив – це не моя справа, що іронічна усмішка хлопця лише підтверджувала.

– Нічого.

– Тобто вона витратила особистий час, допомагаючи незнайомцю, і не захотіла подяки?

– Дивно, до чого ми з нею виявилися схожими в своєму благородстві.

– Дякую за те, що сьогодні мені допоміг, – розпізнавши натяк, я не стала продовжувати допит, на який, по суті, не мала права. – У тебе банківська картка до телефону прив’язана? Хочу повернути гроші за їжу та послуги таксиста Аркадія.

Денис на мить завмер, задумавшись. Я чекала запевнень у тому, що допомога була безоплатною, проте недооцінила буяння тарганів у його голові.

– Ніколи не думала, як скорочується ім'я Аркадій? Арк? Дій?

– Непереводьтем.

– У такому разі у школі йому було складно. Як почуваєшся?

– Чудово. Але вишли…

– Вже почала готуватися до семінару?

Як же мене дратувала ця вибіркова глухота Дениса! Коли він відчував, що розмова йде не за його сценарієм, то і слова не давав вставити. Мені в такі моменти залишалося лише покірно пливти за течією, а протести відкласти на потім. Отже, поверну борг особисто.

– Так, щойно.

– І як успіхи?

– Невеликі.

– У тебе є ноут і скайп? Давай зв’яжемося і я допоможу розібратися в темі. Чисто по-дружньому.

У тоні хлопця не майнуло нічого, крім вселенської доброти, що, зрозуміло, одразу мене насторожило.

– Ти казав, що друзями бути не хочеш.

– Невже? І коли ж я таке озвучував?

– На кораблі.

– Хіба ми там не зупинилися на трьох варіантах?

– Хіба поцілунок не залишив лише два? – парирувала я холодно.

– А ти не думала, що я просто ніколи ще не дружив з колишніми і просто не знаю, як поводитися?

– Ні. Тим паче дружити з колишніми – це збочення, Денисе.

– А з майбутніми? – усміхнувшись, хлопець поспішно додав. – Тіно, це просто підготовка доповіді через відеозв’язок. Що може статися? Обіцяю не виходити за межі пристойності.

Демонструючи сумнів у сказаному, я підняла брови. Денис у відповідь склав пальцями коло над головою, зображуючи німб.

– Боюся, твоє розуміння пристойності відрізняється від уявлень решти світу, – констатувала я, мимоволі замилувавшись грою м’язів на його руках. – Гаразд. Перенаберу тебе з ноута.

Наступні години ми дійсно спілкувалися лише англійською, рідною мовою обговорюючи тільки складні питання. Денис примудрився так швидко і зрозуміло розтлумачити мені ненависні раніше часи, що я побігла за зошитом, у якому писала лише правила, а потім змусила хлопця все повторити.

Єдиною паузою стала перерва на їжу, коли я приготувала собі яєчню, а Денис, як не дивно, замість замовлення доставки якоїсь піци зварив собі вівсяну кашу. Ця спільна вечеря по відеозв’язку викликала у мене черговий напад ностальгії, нагадавши, як два роки тому ми зв’язувалися в будь-який вільний момент, щоб поговорити хоча б декілька хвилин.

Поступово  під керівництвом Дениса я написала доповідь про ймовірність відновлення конфлікту між Індією та Пакистаном. Ось тільки доповіді з «папірця» наша викладачка не визнавала, а мої спроби розповісти немаленький текст без підглядання провалювалися одна за одною.

– Отже, фінальна спроба, – заявив Денис, мило позіхнувши.

Мені відразу захотілося підійти до нього і погладити по голові, мов великого кота. Кинувши погляд на годинник, я з подивом відзначила, що вже вісім вечора і Сашко скоро повернеться додому. Потрібно закруглюватися.

– Хвилину.

Піднявшись, я підійшла до фільтра, щоб налити собі води. Дістаючи склянку, випадково зачепила ножа, що лежав на стільниці, від чого він впав на підлогу з гучним стуком. Тільки коли нахилилася за ним, усвідомила, що ноутбук стоїть прямо навпроти.

Швидко випрямившись, я незворушно повернулася до столу, сподіваючись, що Денис нічого не помітив. Домашні шорти доходили до середини стегна, але незручності це не позбавляло.

– Врахуй, що за кожну помилку ти маєш знімати по предмету одягу, – заявив хлопець, сонним вже не виглядаючи.

В мене були сотні причин завершити діалог одразу після пропозиції Дениса. Можливо, навіть тисячі. І тільки одна виступала за те, щоб продовжити розмову: я цього хотіла. Після недовгих вагань вона перевісила всі заперечення.

– Це, по-твоєму, «поводитися пристойно»? – запитала я, сідаючи на місце.

– Просто тебе мотивую.

– Мотивація – коли обидва зацікавлені. Що ти зробиш, якщо не помітиш жодної помилки?

– А чого б ти хотіла?

– Тебе…

Я що, вмію говорити так м’яко та з придихом? Секунду тому ідея подразнити Дениса взяла гору, а зараз здавалася перебором.

– Тебе попросити виконати три мої бажання, – викрутилася я, намагаючись приховати хвилювання.

– Мене – у будь-який час Тіно, тільки поклич, – парирував Денис своїм спокусливим тоном, подавшись трохи вперед. Так, на цьому полі мені не перемогти. – Втім три бажання – надто велика ціна. Обіцяю виконати одне.

– Два нескладні. І це фінальна пропозиція.

– Домовилися.

Доповідь мені вдалося розповісти з сімома помилками. Напевно, далася взнаки нервозність, бо минулого разу косяків було всього три. Прикинувши кількість одягу на собі, я почала стривожено водити рукою перед камерою.

– Гей, ти де?! Зв’язок переривається! Якісь перешкоди! Побачимося в універі!

Встигнувши помітити, як Денис закотив очі, я відключилася і помчала до коридору. Під мелодію вхідного дзвінка сунула ноги в тапки, прихопивши з вішалки куртку з шарфом. Накинувши їх дорогою на кухню, відповіла на виклик, ніби нічого й не сталося. Побачивши мене, Денис хмикнув і осудливо похитав головою.

– Та ти шахраюєш, Бойко.

– Звісно.

– Мені дуже цікаво, скільки речей ти встигла одягнути. В будь-якому випадку сім помилок – це серйозно. Роздягайся.

Денис, 1 квітня 2011 року

Починати романтичну подорож з поїздки в забитому плацкарті на верхніх бокових полицях біля туалету – до такого міг додуматися лише я.

Звичайно, тоді я був упевнений, що Тіна зі мною не поїде, та й квитків інших не було. Зараз, перехопивши розгублений погляд дівчини на наші місця, розумію, що ситуацію потрібно терміново виправляти.

Сказавши Бойко, що йду за постільною білизною, знаходжу провідника і прошу запропонувати нам кращі варіанти. Чоловік спочатк, відмовляє, посилаючись на те, що все розпродано, але змінює гнів на милість після моєї обіцянки перевести йому на особисту карту повну вартість за найкомфортніші місця, які він зможе знайти.

Незабаром провідник повідомляє, що один люкс у сусідньому вагоні буде звільнено через сорок хвилин. Увімкнувши телефон, надсилаю чималу суму на вказані цифри. Моя зарплатня зміни за три. Гаразд, це того варте. Очі залізничника засяяли, і він великодушно пропонує нам побути поки що в його порожньому «робочому» купе.

– Вибач, купував в останній момент. Інших місць не було, – доповідаю, повернувшись до Тіни. – Я поговорив з провідником, ми можемо поки що посидіти в нього.

Почувши це, дівчина полегшено видихає і йде за мною, прихопивши свою сумочку. Пропускаю її вперед, поступившись місцем біля вікна. Як тільки ми сідаємо, мій телефон сигналізує про вхідне повідомлення.

– Встиг зарядити мобільний по дорозі за постільною білизною? – запитує Тіна саркастично.

Косяк. Зітхнувши, чіпляю на обличчя наймилішу зі своїх посмішок.

– А, ти про це. В мене половина батареї. Сподівався, коли ти побачиш, що твоє смс із відмовою не доставлено, то вийдеш на вулицю, і ми зможемо поговорити особисто.

– Тобто ти збрехав?

– Маленька військова хитрість. До речі, це твоє повідомлення щойно прийшло, – кажу, відкриваючи текст. – «Знаєш, Денисе, ти самий…»

Тіна стрімко нахиляється, намагаючись вирвати телефон з моїх пальців. Суміш збентеження і жаху на її обличчі настільки промовиста, що мені страшенно цікаво дізнатися, що ж такого вона написала.

Швидко піднімаю руку вгору, спостерігаючи за тим, як зазвичай незворушна дівчина за нею тягнеться. Навіть схоплюється з місця, вставши навпроти мене в спробі забрати смартфон.

Обіймаю Тіну двома руками за талію, сховавши телефон за її спиною, і підсуваю дівчину ближче до себе. Від запаху знайомих парфумів, який заполонив легені, трохи крутиться голова.

– Мені чомусь здається, що ти не хочеш, щоб я це прочитав.

– Вражаюча спостережливість, – відповідає Тіна, роздратовано дивлячись на мене.

– Я можу дозволити тобі видалити повідомлення. Якщо не ображатимешся, що я збрехав. Це було до моєї обіцянки так не робити.

– Домовилися.

Розрізняючи нетерпіння на обличчі дівчини, не можу втриматися від того, щоб її подразнити.

– Тільки спочатку ти маєш продовжити фразу так, щоб я повірив у те, що саме вона була написана. Бо мене замучить цікавість. Отже: «Знаєш, Денисе, ти самий…»

По губах Тіни пробігає мимолітна посмішка. Намагаюся дивитися тільки в очі дівчини, тому що на рівні моїх знаходяться її груди, тож цей факт розгортає всі думки в одному напрямку.

– Самий хитрий маніпулятор в історії.

– Приємно, але я знаю, що ти не це написала.

– Нахабний грубіян на планеті.

– Вже ближче. Краще піди в бік компліментів, щоб полестити моєму чоловічому самолюбству.

– Йому потрібно лестити? Воно ж у тебе непохитне. І розміром вище за Еверест.

– Ось, непогано, – киваю задоволено. – Продовжуй.

– Ти найбільш самовпевнена людина у всесвіті?

– Це питання чи твердження? Ну ж бо, Тіно. Я вірю у твою винахідливість.

Дівчина замовкає, задумливо дивлячись у вікно. А на мене несподівано накочує хвиля полегшення. Я ніби тільки зараз усвідомлюю, що, незважаючи на сварку, Тіна тут, в моїх обіймах.

Навряд чи почувався б так само добре, якби не ризикнув і замість спроби налагодити стосунки з нею провів би вихідні з Мариною. Все, більше ніяких повернень до дівчат після розриву. Жоден секс таких виносів мозку не вартий.

– Знаєш, Денисе, ти самий... – Тіна збивається, зіткнувшись з моїм поглядом. – …найкращий з усіх хлопців, яких я колись зустрічала.

– Обожнюю твою кмітливість. І твій чудовий смак.

Неохоче відпустивши дівчину, знімаю блок на телефоні та простягаю їй мобільний. Бойко повертається на своє місце, стираючи повідомлення так, щоб я його точно не побачив. У цю хвилину в купе з привітливою посмішкою заглядає провідник.

– Влаштувалися добре? Може, вам принести чаю з печивом чи вафлями?

– Давайте, – відповідаю, прикинувши, що непогано б поїсти.

– Чай у нас свій, – каже Тіна, повертаючи телефон. – А від солодкого не відмовимося.

Коли Бойко дістає із сумочки, яку прихопила із собою, термос, я не можу стримати усмішки. Навряд чи після нашої розмови під гуртожитком вона реально встигла за десять хвилин і приготувати чай, і зібрати речі.

Отже, була готова поїхати зі мною відразу ж, поки я нервував перед зустріччю з нею, ніби недосвідчений школяр. А потім ще й погодився на вимоги дівчини про вірність та довіру, вдавши, що це моя ініціатива. Схоже, Христина переграла мене на моєму ж полі.

Ні, порушувати слово я не стану. Просто потім виставлю Тіні за цю маніпуляцію чималий рахунок. Він і так уже величезний за всі випадки, коли вона мене обламувала. Даю собі уявну обіцянку повторення подібного не допускати, діючи рішучіше. Надто вже з нею делікатний всі ці тижні.

Як тільки провідник йде, вручивши нам кілька пачок солодощів, повертаюся до Тіни.

– Ти все ж взяла з собою вишневий чай? Приємно вражений, що ти так серйозно ставишся до моїх прохань.

– Взагалі-то апельсиновий. Хотіла жбурнути в тебе термосом, як побачу, але забула його в кімнаті, коли виходила вперше.

– Отже, мені пощастило. Інакше моя гарна обгортка могла постраждати.

– Це було б трагічно, – заявляє Тіна, подаючи мені наповнену кружку. – Щодо тих слів... Я справді наробила поспішних висновків. І не думаю, що в тобі є лише зовнішність.

Вибачення від дівчини після сварки? Першою? З огляду на те, що я був винен більше?

В мене навіть волоски на руках піднялися, настільки ця ситуація вибивалася зі звичних. Хоча Тіна й запевняла, що в людей інстинктів немає, якась первісна чоловіча сутність в мені прокинулася, волаючи про підступну каверзу.

– Знаю. Ще в мені є легковажність, жорстокість і купа всього, що ти якось перераховувала.

– Ти зрозумів, про що я.

– Зазвичай, якщо хочуть сказати, що неправі, додають вибачення.

Сказавши це вголос, розумію, що трохи знахабнів. Тіна декілька секунд пильно дивиться на мене і тільки збирається заговорити, як я вирішую вибачитися першим. Навіть якщо вона зараз перепросить, не факт, що це потім не виллється мені боком.

– Давай я покажу. Вибач, що так відреагував. Насправді я погано пам’ятаю, яких дурниць наговорив на емоціях, і, напевно, надалі робитиму багато того, що тебе скривдить, засмутить або ранить. Та знай, що це ненавмисно. Я не хочу, щоб ти через мене плакала, Тіно. Тому що дуже люблю тебе радісною, веселою та здатною залишатися собою за будь-яких обставин.

Слова вириваються якось самі собою. Одне з них змушує Христину здивовано моргнути, а мене – напружитись. Усвідомивши, що мовчання затягнулося, усміхаюся, показуючи, що нічого такого не мав на увазі.

– А твої лекції з біології, історії та політології – це окремий вид мистецтва.

– Так далеко заходити не потрібно, – вимовляє Тіна, розслабляючись. Така реакція мене остаточно заспокоює.

– Згоден, тут перебір. Твоя черга. Поясни, що в моїй поведінці змусило тебе вважати, що ти для мене просто «чергова дівчинка на пару ночей»?

– Те саме, що змусило тебе вважати, ніби я граю в недоторканність, намагаючись набити собі ціну – минулі стосунки. Наскільки я зрозуміла, ми обидва звикли чекати каверз від протилежної статі.

– Щоб виправдати нас зауважу, що зазвичай підозри мають під собою ґрунт.

– Найчастіше. Але я не динамлю тебе, Денисе. Просто у мене був негативний досвід у… стосунках. Я сподівалася, що зможу це перебороти, дізнавшись тебе ближче. До того ж з тобою все незвично…Точніше, мене ніхто так не хвилював, як ти, і я іноді гублюся. А коли не можу контролювати ситуацію чи свою реакцію на неї, то нервуюсь і замикаюся в собі. Постійно боюся натворити зайвого й виглядати безглуздо… Ай, не розумію, навіщо взагалі це говорю.

Промова Тіни несподівано зацікавлює мене менше, ніж те, що під час розповіді вона дістає з упаковки вафлі, кладе їх на стіл і береться на дрібні шматочки розривати упаковку.

Моя Діана має дуже схожу звичку до руйнування, коли тривожиться або засмучена. Тільки сестра зазвичай використовує ножиці, виглядаючи при цьому досить моторошно.

Замовкнувши, Тіна розгублено дивиться на купку целофану біля своїх рук, ніби тільки-но схаменувшись. Нахилившись, змітаю сміття в одну долоню, а другою беру собі вафлю. Викидаю залишки упаковки в кошик, розташований поруч, і відкушую від десерту, задумливо дивлячись на дівчину.

Про що вона сказала? Що я її хвилюю? Навряд чи зізнатися у такому їй було просто. А «неприємний досвід» – звичайна річ для багатьох дівчат, що тільки відкривають для себе секс. Тому я й віддаю перевагу тим, які вже хоч трохи розібралися у власному тілі.

Гаразд, у кожному правилі мають бути винятки. Грати в турботливого сексолога я не буду, але відступати без з’ясування масштабу проблем вже запізно. Не слати ж Тіну назад. За ці дні стане остаточно зрозуміло, реальні в неї проблеми або вигадані.

– Давай домовимося. Я даю тобі дозвіл робити зі мною що завгодно і озвучувати будь-яку дурість, яка спаде тобі на думку. Кожен раз, коли ти змусиш мене почуватися ніяково або соромно, виконуватиму твоє бажання.

– А ти вмієш соромитися?

– Ось і перевіримо.

Тіна ненадовго замовкає, обмірковуючи ідею.

– Гаразд, а що натомість?

– Ти чесно розповіси, чому не виглядала невпевненою, коли затягла мене за штору в Будинку культури.

– Я затягла?!

– Звісно. Я був шокований, ми ж зустрічалися всього хвилин двадцять. Але тоді ти не нервувала. Чому?

– Просто... Я піддалася імпульсу і діяла, не подумавши. Раніше мозок у мене не вимикався. Тому коли прийшла до тями, то злякалася, як легко з тобою можна втратити контроль.

Звучить правдоподібно і досить приємно. Той спалах навіть мене застав трохи зненацька.

– Придумай стоп-слово, – пропоную, забираючи зі столу свою кружку з чаєм.

– Навіщо?

– Щоб не боятися. Коли відчуєш, що ми робимо щось, до чого ти поки ще не готова, скажеш його. Я одразу зупинюся. Обіцяю.

– Ем... Припини? – пропонує Тіна після паузи.

– Якось грубо.

– Стоп?

– Банально.

– Хангтінгтон?

Почувши знайоме прізвище, піднімаю брови.

– Автор теорії про зіткнення цивілізацій?

– Ти маєш щось проти його теорії?

– Нічого, крім того, що вона застаріла. І я не хочу, щоб ти згадувала про іншого чоловіка в такі моменти, – швидко додаю, бачачи, що Тіна готується заперечити.

– Югославія?

– Чому б і ні. Вирішено.

– А твоє стоп-слово?

– Тіно, якщо ти доведеш мене до стану, щоб я благав в тебе милосердя, я буду в захваті і точно не захочу, щоб ти зупинялася. Тому воно мені не потрібне. Скріпимо угоду поцілунком? – кажу, трохи нахиляючись до дівчини.

Відреагувати Тіна не встигає, бо в купе заглядає провідник, попереджаючи, що в нас залишилося п’ять хвилин. Отже, настав час забрати речі, а то сумки залишилися на наших «старих» полицях. Піднімаюсь, зустрічаючи насторожений погляд дівчини.

– Нас звідси проганяють?

– Так. Пішли спати.

Бойко мовчки йде за мною. Тільки-но ми доходимо до потрібних місць плацкарта, як вона хапає мене за руку, потягнувши вниз.

– Я не зможу на верхній полиці… – шепоче Тіна.

– Чому?

– Боюся впасти.

Тут треба було сказати, що я вибив для нас люкс, але спочатку вирішую пожартувати.

– Можу лягти ближче до краю, щоби взяти цей ризик на себе.

– Тобто лягти разом? Полиці дуже вузькі, ми не помістимося.

– Боком помістимося. Ну або ти залишишся стояти до ранку. У мене-то упереджень щодо місць немає.

– Гаразд. Тільки…

– Тримати руки при собі. Пам’ятаю.

Зітхнувши, Тіна починає розпаковувати постільну білизну, упаковки з якою я закинув на полицю. А я залишаюся стояти, усвідомлюючи, що сталося.

Секундочку, вона реально погодилася, щоб я всю ніч обіймав її ззаду?

Фантазія швидко малює дві картини для порівняння. Ось ми з Бойко в окремих ліжках люксу. Вона захоплена моєю щедрістю та навичками щодо вирішення проблем, дякує та засинає.

А ось ми з Тіною лежимо на одній тісній верхній полиці плацкарту. Її шикарні апетитні сідниці притискаються до мене, а мої руки обіймають дівчину за талію, трохи торкаючись пружних грудей. Рішення про те, який варіант вибрати, очевидне.

Христина, 26 вересня 2013 року

Денис відкинувся на своєму сидінні так задоволено, ніби був впевнений, що зараз йому станцюють стриптиз. Натомість я з незалежним виглядом зняла куртку, шарф та обидва тапки, демонструючи кожен предмет перед камерою. Розпустивши волосся, яке на час підготовки доповіді зібрала, щоб не заважало, показала хлопцю гумку, від чого він невдоволено скривився.

– Це точно одягом не вважається.

– Чим аксесуар для волосся гірший за шарф? Потрібно було чіткіше встановлювати критерії.

– Твоя правда. Обов’язково це врахую. Продовжуй.

Взагалі-то я думала, що знайду в куртці рукавички, бо через те, що мерзлячка, з осені ношу їх з собою постійно. Але кишені виявилися порожніми.

Довелося зняти під столом шорти, після чого помахати ними перед ноутбуком. Від думки, що на мені залишилися лише нижня частина «пеньюару» та футболка, кров по венах побігла швидше. Сподіваюся, Сашкові не спаде на думку повернутися в квартиру раніше, ніж звичайно.

– Нарахував шість, – констатував Денис, зацікавлено стежачи за мною.

– Я знаю. Дай мені хвилину.

– Вирішуєш, зняти трусики чи показати ліфчик? – чомусь навіть назви спідньої білизни у виконанні Дениса звучали вкрай еротично. – Можу порадити.

– Жодна дівчина не носить вдома бюстгальтер. Це ж дико незручно.

Інформація явно змусила Дениса переглянути нашу розмову. Він спантеличено насупився, а потім став настільки пильно вдивлятися в камеру, що вираз «пожирати очима» набув для мене буквального сенсу.

Наче відчувши увагу, груди напружилися. Хоч я і була одягнена в білу вільну футболку, про всяк випадок перекинула розпущені пасма вперед, щоб закрити хлопцеві огляд.

– Тоді тим паче знімай верх. Борги – річ свята, Тіно, – промовив Денис так звабливо, що по шкірі пробігло тремтіння.

Залишки розуму кричали про необхідність припинити розмову, але натомість я зробила чергову дурість. Трохи відсунувшись від столу, випрямилася на стільці і відкинула волосся по бокам. Не відриваючи погляду від Дениса, почала повільно піднімати футболку.

Спочатку я збиралася просто вивести хлопця з рівноваги і одразу припинити. Але вираз його обличчя мене ніби зачарував. Він не кліпаючи дивився, як тканина повзла вгору, сантиметр за сантиметром оголюючи мою шкіру.

Тільки відкривши початок грудей і відчувши, як великі пальці доторкнулися до набряклих сосків, я здригнулася, одним рухом опустивши футболку вниз. Денис кліпнув, ніби отямившись від гіпнозу, а потім глянув на мене так, немов побачив вперше в житті.

Я сама до кінця не розуміла, чому не згораю від сорому, дивлячись зараз йому в очі. Можливо, справа у втомі, нестачі сну або тимчасовому потьмаренні свідомості. Але в мені прокинулося рідкісне відчуття своєї жіночої могутності, яке підштовхувало з’ясувати, чи можу я впливати на Дениса так.

– Передумала.

– Тіно, це вже не шахрайство, а…

Не даючи хлопцю договорити, я трохи підвелася зі стільця і зняла спідню білизну, користуючись тим, що стіл високий, а отже, процесу роздягання Денис не побачить. Покрутивши трусиками перед ноутбуком, поклала їх у поле зору камери, ніби ненароком.

Все ж добре, що після душу я вдягнула не улюблені домашні «бабусині панталони», а частину чорного мереживного комплекту, який колись подарувала Катя.

– Згоден на фінальний прогін тексту?

– Тексту? – хрипло перепитав Денис, не відриваючи очей від тканини на столі.

– Так. Хочу взяти реванш і здобути два бажання. Готовий?

– Відійду на кілька хвилин.

– Встигнеш? – поцікавилася я невинно.

– Не сумнівайся. І залишайся на місці, інакше буде штраф.

Поки я намагалася відігнати картини того, навіщо Денису могла знадобитися пауза, він розгорнув свій ноутбук до вікна, зникнувши з поля зору. Через кілька секунд на задньому плані почувся шум води. Спочатку я думала непомітно натягнути на себе хоч б шорти, але мою увагу привернули книжки на підвіконні.

За знайомими обкладинками вдалося моментально впізнати два томи за авторством Насіма Талеба, де йшлося про ризики і непередбачуваність. Треба ж, Денис реально читав їх?

Першу книгу «Чорний лебідь» я принесла йому до лікарні. Тоді хлопець у чомусь переді мною завинив і в обмін на моє прощення погодився осилити твір, який свого часу мене так вразив.

Потім ми годинами обговорювали теорію Талеба, в якій Денис намагався опротестувати кожне слово. Лише зараз до мене дійшло, що він робив це спеціально, як і в багатьох інших випадках. Схоже, його хобі злити мене нікуди не ділося.

Цікаво, це той самий екземпляр «Чорного лебедя», який я йому подарувала? Ні, бути такого не може. Навряд чи він возив його з собою кілька років. Хоча, як не дивно, книги Денис любив і ще на початку нашого знайомства був досить начитаним. Одна з багатьох речей, які мене в ньому привабили.

Я так задумалася, що мало не підскочила, коли хлопець повернув камеру на себе. Його зачіска виглядала так, ніби він щойно занурювався в озеро. Спостерігаючи за водою, що стікала по шиї під чорну футболку, я відчула заздрість до везучих крапель H2O. Схоже, кілька хвилин Денис буквально намагався остудити голову.

– Починай, – почула я команду. – Але умови залишаються ті самі.

– На мені майже нічого немає!

– Записуватиму на твій рахунок.

Відмовлятися від виклику, який запропонувала сама, було б слабохарактерністю. Тим більше, якщо Денис не грав і мої «дівочі чари» насправді діяли на нього так сильно. Гаразд, можливо, мені просто цікаво було перевірити.

– Добре. Тоді рахуй помилки.

Заспокоївши подих, я почала повільно вимовляти фрази англійською, відзначивши, як погляд Дениса знову метнувся до трусиків на столі. Його щелепа напружилася, і він на мить прикрив очі, а відкривши, уникав взагалі дивитися на екран. Не минуло й кількох хвилин, як хлопець помітив похибку в доповіді, хоча насправді їх було вже декілька.

– Помилка, – заявив він, як і раніше, дивлячись вбік.

Я подалася вперед так, щоб тканина футболки натягнулася, окресливши груди.

– Невже? Де?

– Ти назвала… – почавши відповідати, Денис нарешті звернув увагу на монітор, збившись на півслові. Потім хитнув головою і знову відвів погляд від ноутбука. – Повтори фразу.

– Ми так не домовлялися. Ти чи помітив конкретну неточність, чи ні.

– Аргумент, – хлопець невесело хмикнув. – Тоді давай далі.

Залишилася лише третина тексту, яку я чудово розуміла. Але наприкінці схибила, помітивши це, ще не встигнувши домовити речення. Стало страшенно прикро позбутися двох бажань через дитячу помилку.

Я ж вчепилася в можливість отримати їх з доволі прагматичною метою. Хай для всього світу це звучить як дурня, та колись Денис завжди виконував всі програні мені бажання. Чого б я не захотіла, від походу зі мною в бібліотеку до термінової доставки мені шоколадки о третій ночі – він все робив без жодних вагань. І я віддячувала тим самим, хоча виграші Дениса зазвичай закінчувалися пошуком нових чутливих зон на моєму тілі.

Тож з двома бажаннями «на руках» я зможу прямо спитати, куди він їздив і чи надовго повернувся. Якщо в Денисі хоч щось хороше зосталося від хлопця, якого я колись… знала, то він відповість без своїх звичних спроб віджартуватися.

– Ти помилилась, – задоволено заявив Саурецький, з усмішкою дивлячись у камеру. Виглядав при цьому вже зовсім спокійним. – Наплутала з узгодженням часів. Поставила простий там, де потрібно було…

Наступні мої дії трохи шокували навіть мене. Слухаючи Дениса, я взяла зі столу склянку з водою і виплеснула на себе.

За планом рідина мала потрапити лише на центр футболки, трохи  підкресливши груди. Однак у результаті тканина обліпила мене, мов друга шкіра. Як би мені потім не було соромно, відступати вже пізно.

– То що я наплутала?

– Час…

– І який же?

Денис начебто не почув запитання, а я миттєво забула, про що хотіла дізнатися. Під його жадібним поглядом кожна клітина в моєму тілі напружилася. Я сильніше втиснулася в стілець, насолоджуючись солодкими хвилями, викликаними цим зіткненням.

Волога тканина футболки холодила шкіру, але не допомагала остудити той жар, що мене охопив. Бракувало й повітря, яке я почала втягувати через рот. Це одразу привернуло увагу Дениса. Його погляд з грудей ковзнув на мої губи, а потім піднявся до очей, там і зупинившись.

Через екран здавалося, що райдужки хлопця повністю втратили блакитний відтінок, наповнившись чорнотою від розширених зіниць. Я чудово пам’ятала, коли він мав такий вигляд. І думка, що Денисом володіє таке ж збудження, як і мною, змусила мене вчепитися долонями в стіл.

Дозволити рукам зробити те, чого їм зараз дуже хотілося, я точно не могла. Нехай частина мене й переконувала, що в поле зору камери це не потрапить, Денис же не ідіот. Він одразу зрозуміє, чому я перестала сидіти нерухомо.

Торкатися себе в прямому ефірі перед чужим, по суті, хлопцем – як ця ідея взагалі спала мені на думку? А головне, чому виявилася настільки спокусливою, що викинути її звідти не виходить? Мало того, від цих фантазій я сильніше стиснула ноги, підвищуючи градус напруги на максимум.

Раптом за вікном спрацювала сигналізація, розігнавши туман в моїй голові. Прийшовши до тями, я перекинула волосся вперед, повністю приховуючи груди.

– Тепер ти виконаєш два мої бажання?

Денис не поспішав відповідати, спостерігаючи за мною з якоюсь хворобливою увагою. Я робила те саме, намагаючись зрозуміти, що бачу в його очах. Але не розпізнала нічого, надто відволікшись на розглядання обличчя хлопця.

– Чого ж ти хочеш, Тіно?

Те, що йшлося взагалі не про суперечку, було очевидним. Ось тільки озвучити щиру відповідь я виявилася не готовою навіть собі.

– Потім скажу. Дякую за допомогу, – не в змозі втриматися, я продовжила тим м’яким тоном, який вже використовувала. – До завтра, Дені.

Почувши своє ім’я на французький манер, з наголосом на останній букві, хлопець здригнувся. Так я називала Дениса лише в наші спільні інтимні моменти, про що раніше старалася не згадувати. Але не тільки ж йому постійно тривожити мою пам’ять «Тіною», хай хоча б на мить відчує силу цих спогадів на собі.

Невимушено посміхнувшись, я перервала дзвінок. Захряснувши ноутбук, декілька хвилин сиділа, дивлячись у стіну, чекаючи, коли мене затопить сором. Однак він все не з’являвся. Можливо, йому заважало збудження, яке не поспішало покидати моє тіло.

Потрібно терміново піти в холодний душ та відволіктися чимось неприємним. Цікаво, Денис вчинить так само? Ні, він-то точно обере інший варіант. Скоріш за все, піде до найближчої молодої сусідки з проханням позбавити від напруги.

А я коли востаннє дозволяла собі розслабитися? Здається, ще влітку, і також з вини Дениса. До свого повернення він слугував мені єдиною еротичною фантазією, яка стовідсотково спрацьовувала. Бо я була впевнена, що ми більше ніколи не побачимося і не сприймала такі думки як зраду Сашку.

Хтось мріє розділити постіль з Бетменом, Реттом Батлером чи Северусом Снейпом. Я – з вигаданим мною Денисом Саурецьким, якого в реальності також не існувало. Бо в моїх фантазіях він нікуди не зникав, кохаючи і бажаючи мене так пристрасно, що стримуватися від почуттів не міг.

Зараз я цих думок боялася. Доводити себе ночами до вершини задоволення, мріючи про колишнього, якого кожен будній день бачу поруч з собою на парах, було б якось неетично. Мені потрібно переключатися на того хлопця, що сидить по інший бік.

Тож жодних поблажок. Якщо вже тілу так хочеться чоловічої уваги, нехай вчиться отримувати задоволення з Сашком, а не тягне мене до того, хто точно мені не підходить.

Кивнувши сама собі, я попрямувала в душ. Прохолодна вода зробила свою справу, заспокоївши шкіру. Після виходу мене чекало повідомлення від Дениса. Я вгадала зміст ще до того, як його відкрила.

Д: «Сподіваюся, хоча б сімочку ти отримала», – писав хлопець.

Х: «Судиш по собі?»

Д:«Авжеж, ні. З тобою в мене завжди десятки, Тіно».

Х:«Справді? І моєї участі для цього не потрібно?»

Д:«Хочеш сказати, щойно ти її не брала?»

Х:«Схоже, ти з кимось мене переплутав».

Д:«Це неможливо, хризантемко. Твою участь ні з чим не порівняти».

Х:«Тоді рада була допомогти. На добраніч, Денисе».

Д:«До завтра, шахрайко».

Перечитавши листування, я з запізненням зжахнулася. І де мої гнівні повідомлення про те, щоб Денис не переходив межі? Навіщо сама провокую продовження флірту? Зарікалася ж так більше не робити!

Але насправді щирих докорів сумління я не відчувала. Поруч із Денисом в мені часто прокидалася легка грайливість, боротися з якою було марно. Неначе активувалася моя інша особистість, захоплюючи контроль над мовою та вчинками. Каятися за її рішення звичайна розсудлива Христина відмовлялася.

Не бажаючи знову занурюватися в безодню самокопань, я вирішила вдати, що нічого особливого не сталося. І прикінчити Дениса, якщо він посміє натякати на протилежне.

Денис, 1 квітня 2011 року

«Бійся своїх бажань, бо вони можуть здійснитися» – завжди вважав цю фразу дурістю. Якщо не знаєш, чого хочеш, то нічого й не отримаєш. Тому з дитинства я намагаюсь ставити цілі і впевнено до них рухаюся, нерідко огрібаючи по дорозі. Інша річ, що ці цілі не завжди розумні.

Та зараз я наближаюся до усвідомлення сенсу цієї приказки. Після двох хвилин поряд з Тіною на вузькій полиці на мене сходить осяяння: не завжди варто потурати навіть найзаманливішим своїм ідеям.

Всю ніч цнотливо лежати поряд із привабливою дівчиною. Яку давно хочеш. Після місяця чернечого способу життя. Перебуваючи під однією з нею ковдрою, на відстані в п’ять сантиметрів. Відчуваючи її близькість кожною клітиною. Вдихаючи запах волосся, який повністю заповнює легені.

Моєму тілу вистачило б і одного з цих факторів, щоби напружитися. А їхня сукупність злегка позбавляє здорового глузду. Чому я просто не зачекав до будинку на березі моря? Напевно, у всіх Саурецьких у генах закладена любов до страждань.

Потрібно було сказати Тіні про люкс, як тільки побачив, що вона повернулася з туалету перевдягненою у футболку та шорти, адже у вагоні було напрочуд жарко. Однак на той момент це ще більше переконало мене у правильності вибору. А зараз злити дівчину зізнанням в черговій хитрості не хочеться, ми ж тільки помирилися.

В результаті я опиняюся буквально на межі падіння, тому що максимально відсунувся від Тіни в районі пояса, намагаючись приховати прилив крові до певного органу. Паралельно стараюся згадати щось зі шкільного курсу фізики, останні політичні новини та прораховую шанси померти від якоїсь світової епідемії.

Однак навіть барвисті картинки апокаліпсису анітрохи не допомагають. Весна, помірність, приголомшлива дівчина поруч. Кров вирує так, що я вирішую трохи піддатися цьому поклику і подивитися, як піде. Спочатку під ковдрою обіймаю Тіну за талію, поклавши свою руку біля її.

– Це потрібно заради безпеки, – заявляю, відчувши, як дівчина завмерла.

– Хочеш, щоб ми разом упали?

– Дуже.

– Про всяк випадок попереджаю: у мене з собою газовий балончик та Югославія.

– Тоді ти зможеш зупинити мене в будь-який момент, – кажу, ніжно кусаючи Тіну за мочку вушка. Помітивши, як від цього вона напружується, кладу свою долоню поверх її та переплітаю наші пальці. –  Хризантемко, я хочу просто обіймати тебе і тримати за руку. Довірся мені.

– Гаразд. На добраніч.

– Ще піднімися на секунду.

Як тільки дівчина слухається, кладу вільну руку їй під голову, трохи зігнувши в лікті через брак місця. Тіна без заперечень опускається на неї, посунувшись трохи нагору.

Випускаю долоню Бойко, щоб відкинути її заплетене в косу волосся, що закриває шию. Виконавши завдання, знову обіймаю дівчину, цього разу трохи міцніше.

Терпіння лежати смирно і більше нічого не робити вистачає в мене десь на хвилину. Почуваючись наркоманом, який погіршує своє становище з кожною дозою, трусь носом об шию Тіни, роблячи глибокий вдих. Коли видихаю, її пальці, які я знову поєднав зі своїми, здригаються.

– Ти неймовірно пахнеш. Як квітучий сад після першої весняної грози, – шепочу їй на вухо.

Всупереч очікуванням, докорів у поетичності чи взагалі якоїсь вербальної реакції на ці слова Тіна не демонструє. Ну, хоч не відмова. Продовжую пестити шию дівчини своїм диханням до того часу, поки вона сама не відкидає голову трохи назад. Тоді я проходжуся легкими поцілунками до прихованого тонкою тканиною плеча.

Утримуючи долоню Тіни своєю, починаю повільно рухати наші руки вниз. Дійшовши до краю футболки, завмираю, даючи Бойко можливість мене зупинити. Але цього не відбувається, і мені стає абсолютно начхати на оточення.

Запускаю наші долоні під тканину та відправляю їх вгору. На дотик шкіра Тіни ніжна, мов шовк, і кожне торкання до неї розпалює ще сильніше. Продовжуючи цілувати шию, веду руки все вище. Дійшовши великим пальцем до грудей, зупиняюся, відчувши, ніби мене мов струмом вдарило.

Вона без ліфчика? Серйозно? Через малюнок на футболці я цього одразу й не помітив. Це провокація або просто випадковість? У будь-якому разі, подіяло занадто сильно.

Посунувши наші долоні трохи вниз, упираюся чолом у плече Тіни, намагаючись заспокоїтися. Потяг, як на зло, сильно похитнувся, а втримати дівчину на місці, як раніше, я не встигаю. Коли її сідниці впираються мені в низ живота, всі намагання охолонути зникають разом з повітрям, що різко залишає мої легені.

Через декілька секунд Тіна відсувається від мене на максимальну відстань, яку дозволяє полиця. Помічаю, що наші пальці стиснуті до слабкого болю, і хватка дівчини нічим не поступається моїй. Залишками розуму усвідомлюю, що потрібно скористатися нагодою, припинивши це випробування своєї витримки.

Натомість опускаю наші долоні до стегон дівчини і підштовхую її назад, поки вона не притискається до мене так тісно, що між нами не залишається й міліметра. Нігті Тіни впиваються в мою руку, але вона не відсувається. Просто завмирає, притулившись до мене.

Мірне похитування поїзда все одно не дозволяє залишатися нерухомими. Не пам’ятаю, коли востаннє був так збуджений, це вже нагадує якесь еротичне катування, яке я забезпечую собі сам.

Ще хвилина такого ж ритму, і вперше в житті зможу досягти фіналу з дівчиною, не знімаючи штанів. Навряд чи це гарна рекомендація як потенційного коханця.

– Припини мене спокушати в публічних місцях і поводься пристойно, Бойко, – вимовляю, відсуваючись. – Давай поміняємось місцями. Тобто перевернися і обіймай мене сама.

Змінюю положення першим, щоб не побачити обличчя Тіни. Достатньо запрошувального блиску її очей, щоб я зірвав з неї шорти, точно зробивши грандіозну помилку прямо в заповненому людьми плацкарті. Зосереджуюсь на диханні, яке знову збивається, коли дівчина обіймає мене за талію.

– Ти обіцяв, що триматимеш мене тільки за руку.

– Я й тримав. Хто ж знав, що твоя долоня така грайлива. На добраніч, зазнайко.

Сну в мене немає в жодному оці, тож я впевнений, що проведу всю ніч, думаючи тільки про дівчину за моєю спиною. Незабаром Тіна прибирає руку з моєї талії, лягає трохи вище і запускає пальці мені у волосся, ніжно масажуючи голову.

Не знаю, якого біса це постійно спрацьовує, але минає декілька хвилин, як я розслабляюся і засинаю.

Вранці стає очевидним, що спати вдвох на одній полиці було жахливою ідеєю. По-перше, пробудження та близькість бажаної дівчини впливають на мій організм передбачуваним чином. По-друге, в мене затерпла рука, на яку Тіна примудрилася вкласти голову.

Звісно, я намагаюся врятувати свою кінцівку, але варто спробувати витягнути її, як Бойко нахмурює лоба. Щоб не розбудити свою полонительку, залишаюся на місці, спостерігаючи за тим, як швидко рухаються очі дівчини уві сні. В ситуації радує лише одне – виглядає вранці вона досить непогано.

Гаразд, насправді спляча Тіна здається казково вродливою у своїй беззахисності. Я навіть задивляюся, поки знизу не починається гучна суперечка. Обернувшись, бачу, що місця навпроти займають незадоволена життям жінка і три дівчини-підлітка, на вигляд її доньки.

Школярки обдаровують мене зацікавленими поглядами, жваво перемовляючись. Помітивши їхній інтерес, підправляю ковдру і повертаюся назад до Тіни. Після чергового нападу реготу з боку сусідок Бойко  прокидається, зупиняючи на мені сонний погляд.

– Доброго ранку. Як спалося?

– Привіт, – відповідає Тіна злегка охриплим голосом. – Наче мене всю ніч штовхала зграя злих гномів.

– Зграї не було, тільки я. Вибач за такі місця. Назад поїдемо з комфортом.

– Я в будь-якому разі погано сплю в дорозі, тож для мене різниці немає.

Під час розмови дівчина намагається піднятися, але рука, яку вона опускає між нами, щоб спертися, натикається на те, що я намагаюся приховати. Від мимолітного дотику шумно видихаю.

– О, – вимовляє Тіна, прибравши долоню і миттєво почервонівши до найнасиченішого свого відтінку.

– Соромитися точно варто не тобі, – кажу, прокашлявшись. – Хоча, схоже, я все ж не вмію, тому можеш зробити це за нас двох.

– Я читала, що це часта ранкова проблема у хлопців. Ти хіба не можеш зробити те, що робиш у таких випадках?

– Хотів би. Та це буде непристойно, бо навпроти нас три цікаві школярки з крикливою матір’ю. Тож ти моя остання надія. Допоможеш?

Від прохання Тіна знову заливається фарбою. Зрозуміло, до якого висновку вона дійшла. Не пояснювати ж їй, що ранковий стояк нічого спільного зі збудженням не має і минає після простого походу до туалету.  Ну, зазвичай.

– Як? Мені їх відволікти?

– Спробуй спочатку відволікти мене. Почни з лекцій з біології. Парочка пізнавальних фактів про «ранкову проблему»?

Тіна піднімає брови, але розслаблюється. Прямо бачу, як у її голові швидко миготять думки.

– Наскільки пам’ятаю, таке явище виникає кілька разів за час сну, просто всі помічають лише коли прокинулися, найчастіше вранці. І досі існують суперечки, в чому причина. Вчені думали, що чоловікам це потрібно для запобігання дисфункції, але у жінок є аналогічний механізм.

– Тобто?

– Теж приливає кров до… вниз під час сну.

– У всіх? – запитую, реально зацікавившись.

– Складно сказати. Це доведено, але майже не вивчено. Жіночий організм стали досліджувати нещодавно. Ось ти знав, що навіть геном людини розшифрували раніше, ніж дізналися будову клі… – Тіна збивається на півслові, знову зніяковівши.

– Продовжуй.

– Не важливо.

Звичайно, я зрозумів, що вона збиралася сказати, але так просто цю тему відпускати не хочу. Хто знає, чи вдасться колись ще хоч раз поговорити з Тіною про клітор та ранкові стояки. А шкода, бо це дуже веселить.

– Будова чого та що? В мене ж напрочуд розвинена цікавість. Якщо не отримаю відповіді, не дам тобі спокою.

– Потім розповім, – вимовляє дівчина твердо, показуючи, що тема закрита. – Тебе більше повинно хвилювати інше. Якщо будеш підтримувати цей стан більше чотирьох годин, клітини там почнуть відмирати і може дійти до ампутації. Тож у твоїх же інтересах розібратися з цим якомога швидше.

Чотири години? За відчуттями, я в такому стані з нашого першого поцілунку.

– Ну нарешті ти реально допомагаєш, – киваю Тіні, хоча напруга нікуди не зникла.

– Я лише починаю. Який твій наймерзенніший спогад у житті?

– Хм... У дитинстві я їв голубці і знайшов у них чийсь ніготь. Досі не можу їсти нічого фаршированого, хоча в іншому всеїдний.

– Гидота! А вони були купованими чи домашніми?

– Купованими. Мама взяла їх по якійсь акції. Я досі переконаний, що скуштував м’яса якогось невдахи, застреленого під час бандитських розбірок.

– Люди за природою схильні до канібалізму, тож не хвилюйся надто сильно, – заявляє Тіна так, ніби це звичайнісінький факт. – А найнеприємніший момент, який ти запам’ятав?

Ось тут варіантів багато. Смерть батька. Аварія, в яку потрапила Діана. Її діагноз. Ридання матері, що благає мене пожертвувати навчанням, бажаною кар’єрою, мріями, друзями. А тепер до цього списку додалася і Христина. Думки про моє майбутнє миттєво псують настрій, стерши з обличчя посмішку.

Помітивши уважний погляд Тіни, намагаюся прикинутися веселим. Точно, потрібно ж щось їй відповісти.

– Десь пів року тому я покликав на побачення дівчину, яка мені дуже подобалася. А вона заявила, що я самозакоханий бабій і відмовила.

Нагадування про нашу першу розмову викликає у Тіни смішок.

– Мабуть, такі ситуації у твоєму житті не рідкість. Тож це не може бути найнеприємнішим спогадом.

– На даний момент може.

– Гаразд. Тоді давай обговоримо твою маму. Які у вас стосунки? – мабуть, небажання говорити про це намальовано на моєму обличчі, бо Тіна швидко змінює тему. – А з батьком? У тебе є бабусі та дідусі? Уяви, у них у всіх колись був секс. Щонайменше по разу.

– Бойко, та в тебе дар позбавляти ерекції за допомогою слів.

– Запатентую це як закляття і стану однією з шанованих відьом.

– З такою кмітливістю ти точно не пропадеш. Гаразд, я пішов. Побажай мені успіху, – намацавши ногою опору, затримуюся ще на мить. – Якщо не повернуся за п’ять хвилин, приєднуйся.

– Відправлю за тобою школярок.

– Мені допоможеш тільки ти, – говорю, швидко цмокнувши Тіну в носик.

Настрій трохи підвищується, рівно до того моменту, як я усвідомлюю, що так і не орендував нам будинок біля моря.