3. Нахабно словами зачіпати

Христина, 3 вересня 2013 року

«Більшість наших тривог стосується речей, які ніколи не відбудуться в реальності». Пам’ятаючи цю мудрість, я намагалася не зациклюватися на поганому, розділяючи справжні проблеми та вигадані. Ось тільки сьогодні це взагалі не вдавалося.

На перерві я так і не торкнулася їжі, купленої Сашком. Усі сили йшли на те, щоб не дивитися на кутовий стіл, за яким обідали мої подруги та Денис. Навіщо він взагалі підсів до Каті з Сонею? Хіба вони мають спільні теми для розмов? І для сміху?

Всю пару з інформаційної аналітики я думала, як розпитати дівчат, не викривши при цьому надмірної зацікавленості предметом бесіди. Мої роздуми перервав Саурецький, який сидів ліворуч від мене.

Те, що доводиться годинами перебувати між нареченим та колишнім хлопцем, і так впливало на мій настрій не найкраще. А тут ще Денис почав наполегливо постукувати по напису в своєму блокноті. Я ігнорувала цей жест, скільки могла, але зрештою краєм ока глянула та прочитала фразу:

«Ти, як і раніше, неймовірно сексуальна, коли будуєш підступні плани. Перестань, інакше можу не втриматися».

Гучний тріск змусив усю аудиторію обернутися на звук. Поки я розгублено дивилася на уламки ручки у своїх долонях, Денис, посміхнувшись, перегорнув сторінку блокнота.

– Що трапилося? – стурбовано спитав професор Янковський.

– Бойко не сподобалося ваше трактування придушення протестів на Болотній площі в Росії, – одразу ляпнув Денис. – Вона просто симпатизує диктаторам.

– Невже?

– Частково, – почавши відповідати, я намагалася швидко збагнути, чому несподівано полюбила тиранів. – Думаю, немає нічого поганого у сильній владі. Не всі цивілізації пішли західним шляхом, є безліч соціальних та культурних особливостей, які роблять його неможливим. Впевнена, іноді авторитаризм – єдиний спосіб рухати країну до прогресу.

Володимир Павлович хотів щось сказати, але Денис встиг вставити слово першим.

– Шкода, що багато народів сприймають бажання диктатора повністю контролювати кожен їхній крок за турботу. Хоча могли б зрозуміти, що для свого нікчемного правителя вони – лише ресурс.

Говорячи це, хлопець кинув багатозначний погляд на Сашка, який щось писав у конспекті. Натякає, що я потрібна нареченому «як ресурс»? Він до цього висновку після однієї розмови з моїми подругами дійшов? Та й яке йому взагалі діло?

Я настільки розізлилася на колишнього і нахабність, з якою він за мною спостерігав, що аж подих від люті перехопило.

– Кожна держава використовує свій народ, – вдалося сказати твердо. – Просто деякі системи краще це приховують.

– Ваша думка має право на існування, Христино, та ви не врахували деяких моментів…

Довгу промову професора я слухала демонстративно уважно, киваючи в потрібних місцях. Мовчки взяла простягнуту Сашком ручку і конспектувала, більше не відволікаючись. Насправді ж думки блукали десь далеко. Лише остання заява викладача опустила мене на землю.

– У мене для вас чудова новина. Хто чув про компанію INNET? – піднялося декілька рук, зокрема й моя. – Для тих, хто не в курсі – це найбільша інформаційно-аналітична компанія країни, в якій я маю честь працювати.

«Точніше, очолювати», – подумки виправила я професора. Несподівана скромність для одного з найкращих фахівців у країні.

– Ми вирішили цього року відновити набір практикантів серед старшокурсників. Якщо впораєтеся, то є великий шанс, що вас залишать на роботу після випуску.

Я подалася вперед, ловлячи кожне слово Володимира Павловича. В мене була посада в компанії батька Сашка, але всі мої обов’язки обмежувалися завданнями типу: роздрукуй-принеси-візьми слухавку. Потрапити в INNET – це ж просто мрія!

Одна можливість запам’ятатися професору Янковському важила дуже багато. Всі знали, що своїх улюблених студентів він напризволяще не кидає. Обов’язково допомагає знайти роботу після випуску та, якщо чутки не брешуть, кілька разів на рік збирає колишніх учнів у своєму величезному заміському будинку, даючи можливість налагодити зв’язки.

– Хочу, щоб ви написали мені аналітичну записку з вашим прогнозом розвитку наявних геополітичних центрів та перспективами появи нових. Чекаю на роботи до понеділка.

Почувши про обмежені терміни, багато хто розчаровано зітхнув. А я записувала кожне слово і вже прикидала кілька ідей. Моя тема курсової була трохи схожа, тож маю впоратися із завданням дня за три.

– Скільки місць для нашої групи? – запитав Сашко.

– Поки що ми виділили п’ять для всього потоку в цьому університеті. Після стажування залишимо одного-двох. Дивитимемося на ваші успіхи.

Краєм ока я помітила, що, слухаючи інформацію про стажування, Денис спокійно грався ручкою, а Сашко мав незвично зібраний вигляд. Невже теж хоче потрапити туди? Хіба батько дозволить йому?

Решту пари я конспектувала кожне слово професора, закинувши спроби витягти з його промови головне. Щойно лекція закінчилася, до мене підбігла Катя, яка явно прагнула поговорити.

– Цербер, ми з Христиною йдемо пити каву. Тебе не запрошуємо. І не нуди.

Подруга схопила мене за руку та наполегливо потягла за собою. Оскільки я відчувала сентиментальну прив’язаність до всіх своїх кінцівок, довелося підкоритися.

Зупинилася Катя тільки в їдальні, де на нас чекала Софія, яка зайняла чергу. Зараз перед нею стояло лише декілька людей, тож я без проблем розгледіла булочки на вітрині. Від погляду на них шлунок забурчав, нагадавши, що непогано було б поїсти.

– Ми вже думали у розшук тебе подавати. Живою чи мертвою! – пожартувала Катя, але в її голосі чулася образа. – Жодних зустрічей за літо, одні листування. Цербер міг вбити тебе, розчленувати, продовжити писати повідомлення з твого номера, і ніхто б навіть не здогадався про лихе!

– Звучить як ідеальний злочин. Вибачте, що рідко виходила на зв’язок. Працювала у фірмі тата Сашка повний день, часу майже не було.

– Точно, ти ж писала, що тепер Цербер тебе затягнув не лише у домашнє рабство, а й у фінансове.

– Такого я точно не писала. Це чудова посада, і мені нормально платять.

– Стільки ж, скільки й Сашку? – поцікавилася Софія.

Питання вдарило в болюче місце, зіпсувавши апетит, тому я купила лише чай. В компанії Полякових мені дали посаду секретаря, а наречений отримував як повноцінний помічник директора суму, разів у десять  більшу, ніж моя. Зараз, коли почну працювати по пів дня, грошей стане ще менше.

Напевно, час робити наш «сімейний» бюджет із Сашком спільним. Але від самої думки про це з’явилося відчуття, ніби мені перекрили кисень. Ні, я ще не готова.

Розташувавшись за одним зі столиків збоку, ми з подругами почали обговорювати те, як вони провели літо. З листувань я вже знала, що Софія була вдома, а Катя залишилася у столиці працювати офіціанткою. Наприкінці серпня вони вдвох відпочивали на морі, куди і мене кликали, але через роботу та заперечення з боку нареченого я їхню пропозицію тоді з жалем відхилила.

Протягом бесіди Катя кілька разів відволікалася на телефон, а потім піднялася і знову пішла до каси буфету. Мило посміхаючись та грайливо поправляючи свої темні кучері, вона вмовила двох студентів пропустити її вперед. Старшокурсники посміялися і стали в кінець черги, доки подруга щось купувала.

– Мені здається, чи Катя стала впевненішою з хлопцями? Невже з кимось зустрічається?

– Не так, як ти думаєш, – Соня виглядала реально спантеличено. – В неї є типу… партнер. Ох, це складно. Нехай найкраще вона пояснить, бо я сама не до кінця розумію.

Через хвилину Катя повернулася за столик з цілою тарілкою пиріжків, побачивши які, я пошкодувала, що не взяла й собі. Здається, здоровий апетит подруги з роками тільки зростає. Ось тільки на минулій перерві вона уминала обід за обидві щоки, анітрохи не соромлячись Дениса, що сидів поруч.

Не те щоб я дивилася на них аж так часто… Просто відзначила, що раніше, варто було Саурецькому привітатись, як Катя хвилювалася більше за мене. А сьогодні поводилася з ним так розкуто, ніби вони сто років знайомі.

– Пригощайся, – великодушно запропонувала подруга. – Вважатимемо, це я так проставляюся за нову посаду. Вчора моє стажування закінчилося, і тепер я офіційно працюю в ресторані «Ринконада».

– Нічого собі, ти молодець! Уявляю, які там вимоги. Це приголомшливе місце, ми вечеряємо там щосуботи з батьками Сашка.

– Ага, о сьомій вечора, – продемонструвала Катя дива обізнаності.

– Ти мене бачила?

– Ні, але за ваш дев’ятий столик іде битва.

– Несподівано...

Я справді була здивована. Батьки мого нареченого – ті ще вередії, тож кожна зустріч з ними перетворювалася на випробування.

– Точніше, точиться запекла боротьба за те, щоб ваш столик не обслуговувати, – уточнила Катя, засміявшись. – Боже, та адміністратор сам наливає склянку коньяку тим офіціантам, які потрапляють під руку Поляковим. Гей, припини робити такий винуватий вигляд, ти ж ні до чого. Змінимо тему на слона в порцеляновій крамниці. Ти нам доручала дізнатися в одного дуже сексуального блондинчика, чому він знову ощасливив нас своєю присутністю.

Насправді я просто вчора відмовилася обговорювати Дениса у нашому з подругами листуванні, порадивши їм самим спитати у нього все, що хочуть. Невже вони так і вчинили?

– Не пам’ятаю такого. Я говорила, що нічого не хочу чути про одного зарозумілого самозакоханого егоїста з комплексом Бога.

– Я про Денчика, а не про Цербера.

– Сашко брюнет, і твій опис не підходить.

– Зате підходить під твій. Гаразд. Тобі не цікаво, що Денис відповів?

– Анітрохи, – заявила я поспішно, потягнувшись за ще одним пиріжком, бо минулий з’їла в декілька укусів.

– Ти ж знаєш, що стискаєш губи, коли брешеш? Попрацюй над цією звичкою. Коротше, Ден сказав, що розповість про свій приїзд лише тобі та за якоїсь невідомої поки що умови. Але про це ти маєш сама його попросити.

Денис, 13 лютого 2011 року

Як називається відчуття, коли тебе ніби замкнули в пастці, зв’язали по руках і ногах, викачали весь кисень, поклали на груди стокілограмову плиту, а потім сказали, що ти маєш бути за це вдячним?

Поки що я вагався між визначеннями «розпач», «безвихідь» і «журба», хоча часом до них додавалися «злість», «лють» та «гнів».

– Тільки не знову! – голосно крикнув Костя, заставши мене в задумливості на балконі. – Не кажи, що тебе так і не попустило! Я фізично не можу стільки бухати!

– Я тебе й не прошу.

Натяк залишити мене в спокої друг проігнорував. Я взагалі думав, що він покинув квартиру разом з усіма ще двадцять хвилин тому. Зазвичай Костя ночував у себе в студентському гуртожитку, проте останні дні безвилазно сидів у нашій з хлопцями орендованій квартирі, постійно нав’язуючи мені свою присутність.

Ось і зараз він підійшов ближче, щоб за своєю дратівливою звичкою врізати кулаком в моє плече. Настрою перехоплювати удар в мене не було.

– Ти розкажеш нарешті, в чому справа? В тебе хтось помер? Та я б за маман своєю місяць не журився б! Хоча вона та ще стерва, приклад невдалий. Коротше, якщо мій друг раптово стає похмурим лайном, я хочу знати причину.

– З чого ти взяв, що ми друзі?

– Починається. Окей, не хочеш – не кажи. Ти коли спав востаннє? Виглядаєш, як зомбі.

У відповідь я знизав плечима. Всі спроби заснути закінчувалися тим, що мені доводилося залишатися наодинці зі своїми думками. Відволіктися за допомогою алкоголю, вечірок та сексу теж не вдавалося.

Пробував навантажувати мозок читанням, іграми, переглядом бойовиків, тренуваннями, навіть навчанням, але варто було заплющити очі, як знову чув співчутливий жіночий голос: «Життя несправедливе, любий мій хлопчику. Іноді потрібно повністю зламати себе, щоб отримати шанс на краще майбутнє. Пам’ятай про це і не нароби дурниць у наступні півроку».

Я всією душею ненавидів ці слова. Вони були правдивими, але позбавили  мене головного – вибору.

– Підемо іншим шляхом! – заявив Костя. – В тебе лишилися хоч якісь чисті речі? Поїхали до «Сходу», там зараз весь універ тусить. І Влад з хлопцями виступають.

– Ні.

– Ти взагалі знаєш, що сьогодні вечірка на честь Дня всіх закоханих? Самотні дівчата готові віддатися за валентинку. Як розпродаж зі знижками в дев’яносто дев’ять відсотків!

– Вдалих покупок.

Чого мені зараз точно не хотілося, так це стати мішенню для натовпу зневірених дівчат. Я і так завжди «закуповувався» за бонусною карткою, завдяки щедрим генам та любові до спорту. А сьогодні пів супермаркету безкоштовно захоче застрибнути мені у візок. Віднедавна самолюбству така увага лестити перестала.

– Ти коли востаннє виходив? – зробив Костя ще одну спробу. – Тиждень тому? Слухай, я знаю, яким життя буває гівном. Та якщо сидітимеш без справи, жаліючи себе, то не позбавишся депресії.

Якщо брутальний боксер Костянтин, уродженець Грузії, перекваліфікувався в делікатного психолога, то я бачив у цьому житті все. Люблять люди давати іншим свої ідіотські поради.

– В мене немає депресії, – відповів беземоційно.

– Ти закинув універ, тренажерку, роботу, друзів та дівчат. Так, зараз вирушаємо до клубу, танцюємо, знаходимо по парочці на все згодних студенток, весело проводимо час, а вранці я тягну тебе до зали і вибиваю самокопання кулаками. Йде?

Похитавши головою, я зайшов до квартири. Непогано б спробувати заснути, але це не вдасться. Просто провалюся у виснажливу дрімоту, так і не відпочивши. Тому я ліг на диван у своїй кімнаті, прихопивши підручник про інформаційні війни.

Здається, це був перший рік, коли я взагалі брав в університетській бібліотеці книги. Просто побачив, як туди йде Христина, і пішов услід, обмінюючись з нею поглядами. Для маскування довелося взяти пару томів, які раптово виявились цікавими. Мабуть, їх треба повернути? Місяців п’ять вже минуло.

Знайшовши серветку Христини, яка слугує мені закладкою, роздивляюся сліди її червоної помади. Після тієї розмови в аудиторії я намагався звертати на Бойко стільки ж уваги, як і на інших. Вона відповідала тим самим, старанно вдаючи, що мене не існує. Навіть майже перестала червоніти, зустрічаючись зі мною поглядом, що з якоїсь дивної причини неприємно зачіпало.

Та це було на краще. Нехай дівчина мені й подобалася, проте я чудово усвідомлював, що справа в простому спортивному інтересі, який мине після пари ночей. А Тіна явно не належала до мого звичного типу. Занадто серйозна і з купою заморочок. Навіщо витрачати море часу, щоб отримати те саме, що інші просто так дають?

Я поговорив із друзями, і вони відстали від Бойко, перестав відволікати її на парах, але ні на яке побачення більше звати не збирався. Хоча якби хтось запитав мене, чому продовжував ходити на всі спільні лекції з молодшими курсами, які зазвичай ігнорував, то не впевнений, що зміг би пояснити це навіть самому собі. Зате цю сесію здав майже ідеально.

Оскільки закінчилася вона до Нового року, з самою шатеночкою ми не стикалися з грудня. Після проходження зимової практики я з’являвся в універі лише раз, щоб здати звіт. Той самий, про досвід в аналітичній компанії, місце в якій так важко собі вибивав.

Купу зусиль витратив на те, щоб професор Янковський змінив думку щодо мене. А в результаті сам відмовився від посади позаштатного аналітика, бо це перестало мати хоч якийсь сенс. Все моє життя перестало.

– Ламаєшся, як дівиця цнотлива, – заявив Костя, зайшовши за мною до кімнати. – Тобі відволіктися потрібно.

Поклавши відкриту книгу на груди, я невдоволено подивився на впертого грузина.

– Відволікатися треба чимось незвичним, а все перераховане тобою вже набридло, – вигляд у хлопця був непохитним, тож я вирішив здатися. – Гаразд, пішли. Гірше не буде.

– Тільки душ прийми і бошку помий. Не ганьби мене.

– Як забажаєш, Портосе.

– Харе мене так називати! Ти задовбав! – обурені крики друга я вже не слухав, зайшовши у ванну та відкривши кран на повну.

Коли справа стосувалася навчання, аналітик з Кості був жахливий, а ось його прогноз щодо клубу виявився напрочуд точним. Ігноруючи спроби дівчат зацікавити мене, я одразу попрямував до бару. На жаль, мій організм підкорятися дії алкоголю відмовився.

Мила сімейна особливість – чим гірше на душі, тим слабше бере спиртне. Після склянки п’ятої я зрозумів, що справа марна, а отже годі викидати гроші на вітер. Похмілля-то точно потім наздожене.

Озирнувшись, я зупинив погляд на студентці у коротенькій чорній сукні. Мені було лінь проявляти якусь креативність, тому просто нахабно приєднався до танцю дівчини, відверто обійнявши її ззаду. Коли та обурено повернула голову, я активував ту свою посмішку, яка гарантовано подобається всім представницям жіночої статі.

Перевірений метод спрацював і цього разу. Після закінчення треку незнайомка сама взяла мене за руку, повівши за собою. Але варто було нам опинитися в кабінці туалету, як мій організм підвів мене вдруге. На цей раз відмовився працювати орган, з яким раніше не було жодних проблем.

Будь-який натяк на збудження безслідно зник. Я почав звертати увагу на те, чого раніше ніколи в подібних місцях не помічав: запахи, звуки, написи на стінах. Близькість сексуальної дівчини, якій автоматично заліз під одяг, не викликала жодних емоцій.

Як тільки незнайомка зібралася торкнутися мене через джинси, довелося завести їй руки за голову. Вона сприйняла це як прояв пристрасті, а я все думав: що ж не так?

Губи дівчини жадібні, тіло спортивне, ентузіазм зашкалював, але нічого всередині мене на звичні подразники не реагувало. Це трохи лякало. Від роздумів, що робити в такій ситуації: побути джентльменом чи просто піти, відволік гучний крик одразу за стінкою кабінки.

– Бойко, ну не ний!

Звучання знайомого прізвища мені якимось чином вдалося розрізнити навіть через шум клубу.

– Не розумію, що тут робити до ранку! – мелодійний голос Христини почувся трохи тихіше.

Вона реально тут? Дивний збіг, адже я нещодавно про неї згадував. Студентка, якій я дозволив себе підчепити, затягла мене в першу ж порожню кабінку, одразу за умивальниками. Схоже, що розмова йде біля них.

– Те саме, що й інші роблять!

– У мене немає бажання дригатися під цю попсу і обтискатися з незнайомцями по кутках! – тон моєї шатенки став роздратованим. – Ти казала, ми пробудемо тут пару годин!

– Але ж це твій шанс знайти хлопця!

– Скільки разів говорити, що мені ніхто не потрібен? Тим більше, в таких місцях рідну душу не шукають! Лише випадковий секс!

Рідну душу? Формулювання мене розвеселило, змусивши вперше за кілька тижнів щиро посміхнутися.

– Чи хтось розгляне мій багатий внутрішній світ під сукнею, в яку ти мене одягла? – продовжує Христина.

– Гей, на сукню не ображайся! Завдяки їй з тобою весь вечір знайомляться!

– Ага, різні збоченці!

Що за сукня? Відсуваюсь від дівчини, яку обіймав, притиснувши палець до губ. Та дивиться на мене з подивом, але мовчить. Стінки кабінки начебто з якогось дерева, повинні витримати. Не надто роздумуючи, підстрибую і підтягуюсь.

Знаходжу поглядом Бойко, яка стоїть боком до умивальників, невдоволено дивлячись на кучеряву подругу, з якою вічно ходить разом в універі. Око відразу ж чіпляється за відвертий виріз темно-синьої сукні, що демонструє спокусливі форми Христини. Крій не залишає сумнівів у тому, що ліфчика на ній немає.

Пишні та пружні груди, гарні ніжки, відкриті до середини стегна, витончені ступні, підкреслені туфлями на підборах. Я вітаю себе з тим, що безперечно був правий. Фігура у Христини неймовірна.

– Всі хлопці – збоченці! – заявляє подруга Бойко, і я подумки з нею погоджуюсь. Пари секунд огляду обтислої сукні Христини вистачає, щоб мій організм усунув недавній збій, почавши накачувати кров, куди потрібно. – Добре, давай годину?

– Якщо тебе не буде біля виходу через шістдесят хвилин, я йду додому сама, – такому тону Христини могли б позаздрити й полководці. – Ясно?

– А зараз ти куди?

– Бачила зверху вільні диванчики. Намагатимуся знайти хоча б один, який не обблювали чи не обкінчали, та почитати.

Фраза викликає у мене чергову посмішку, і якраз в цю секунду Христина помічає мій погляд у дзеркалі. Здивування на її обличчі змінюється ніяковістю. Миттєво почервонівши, вона розвертається до виходу, поспішно покидаючи приміщення. Коли я оцінюю вигляд ззаду, в мене залишається тільки одна думка: вкласти шатенку на один з «необкінчених» диванчиків, щоб це виправити.

Спустившись назад у кабінку, прикидаю, як попрощатися з дівчиною, про яку зовсім забув. Поки я слухав розмову, вона вмостилася на унітаз і зараз з образою за мною спостерігала.

– Кицю, вибач, в мене термінова справа, – кажу незнайомці, сподіваючись, що слова будуть сприйняті нормально. Та піднімається, перекриваючи вихід. Палець з довгим загостреним нігтем неприємно впирається мені в груди.

– Реально? Я така потвора, що на мене навіть не встає?

– Ти дуже сексуальна, справа в мені.

– Так і думала, що ти гомик, – від слів дівчини я завмираю. –  Мені завжди так щастить! Якщо не гей, то просто придурок, якому тільки трах потрібен!

Якби я був у більш стабільному стані, то продемонстрував би дівчині свою орієнтацію, а потім пішов би, не питаючи імені. Проте зараз робити цього не хочеться. Мені вперше за кілька тижнів стало цікаво. Це живе почуття так контрастує зі вже звичним безвихідним відчаєм, що втрачати його я не збираюся.

– Якщо хочеш більшого, ніж швидкий перепих в туалеті, перестань на нього погоджуватися, – вимовляю, відстороняючи студентку і відкриваючи клямку кабінки.

– Тоді у мене взагалі не буде сексу!

– Натомість залишиться самоповага. Багатьох хлопців вона заводить більше за доступність. Успіхів, крихітко.

Залишаю спантеличену незнайомку одну, встигнувши розвеселитися від своєї ж поради. Здається, Бойко на мене погано впливає.

Христина, 3 вересня 2013 року

Мені точно почулося. Денис хоче, щоб я на колінах благала його розповісти про своє життя? Ще й бажання якесь виконала задля інформації? Та він повністю втратив зв’язок із реальністю!

– Ага, прямо зараз побіжу його розпитувати. Хай тримає кишеню ширше. Він мені абсолютно не цікавий, – відповіла подругам.

– Жодна дівчина в світі не відмовиться від того, щоб більше про колишнього дізнатися, – впевнено заявила Катя. – Треба ж переконатися, що всі прокляття дійшли за адресою.

– Вважай мене винятком.

– Тоді хоча б поясни нормально, чому ви тоді розійшлися. Бо деталі ти так і не розповіла.

– Нічого було розповідати. Я думала, що все серйозно, і будувала плани на наше спільне життя, а він просто захотів затягнути мене до ліжка та розважитися перед від’їздом.

– Ти в цьому впевнена? – запитала Софія.

– Так. Він сам про це люб’язно повідомив.

Я зі злістю доїла пиріжок, потягнувшись за добавкою. Вже четвертою, здається, бо дівчата від своєї здоби ледь повідкушували. Навіщо Катя стільки купила, якщо не була голодною?

– А про причини свого від’їзду Денис розповідав?

– Тільки те, що назавжди покидає країну. Яка зараз різниця?

– Для мене – величезна, – сказала Катя натхненно. – Я ж голова найбільшої фан-групи Денчика. Всі чати гудуть новиною про його повернення, це ж скільки переглядів буде, якщо я опублікую ексклюзивну інформацію!

– Благаю, не кажи, що та твоя група з плітками про Дениса ще існує.

– Вона воскресла. Ти теж маєш підписатися!

Тільки цього бракувало. Ще на першому курсі популярність Саурецького мене дивувала. Його з друзями обговорювали, здається, в кожній групі університету.

Я ні тоді, ні зараз не розуміла причин. Ну гарні, що з того? Це привід фотографувати нишком і кожне їхнє слово обговорювати? Здається, деяким дівчатам просто потрібні кумири. Навіть такі гівняні, як Денис.

– Щось не сходиться, – задумливо сказала Софія. – Він же хитрощами виманював твій номер телефону, постійно шукав зустрічей, влаштовував неймовірно романтичні побачення. Якби хотів просто з тобою переспати, так би не старався.

– Це була просто гра.

– Хлопці його типу не будуть витрачати декілька місяців, щоб просто дівчину у ліжко затягнути. Тим паче він міг в будь-який момент трішки на тебе натиснути або спокусити, щоб отримати бажане. Але ж цього не сталося. Чому ти впевнена, що він тебе не кохав?

– Бо коли кохають, то ставлять інтереси іншого на перше місце. А він щонайменше місяць навмисно замовчував про свої плани на від’їзд, щоб справу до кінця довести. Більше обговорювати цю тему я не хочу!

– Вибач за розпитування, ми просто за тебе хвилюємося, – примирливо сказала Соня. – Тобі потрібно бути з Денисом обережною. Він явно приділяє тобі особливу увагу не просто так.

– З чого ви взяли?

– Крім того, що ми вчимося лише другий день, а Ден вже зробив тебе своєю заступницею, носить на руках, дражнить на парах, як школярку, і раптово вирішив з нами подружитися? – запитала Катя саркастично. – Ну, тримай додатковий доказ: він написав мені повідомлення з проханням тебе нагодувати, бо помітив, що ти нічого не з’їла на минулій перерві. Пиріжки з капустою реально твої улюблені? Я, наприклад, не знала. Всі нормальні люди люблять м’ясо.

Від цієї інформації у мене перехопило подих. З’явилося почуття, ніби я опинилася на межі панічної атаки. Якого біса?

– Що він зробив? – на цьому питанні мій голос трохи здригнувся.

Катя простягла мені телефон, дозволивши прочитати її листування із Саурецьким.

Д: «Кошенятко, у мене секретне доручення для тебе. Виконаєш?»

Кошенятко? Це похідне від «Каті-Кет»? Мило. Раніше в нього суцільні «квіточки» з «крихітками» були, а тут видно індивідуальний підхід. Росте.

К: «Непристойне та вульгарне?» – писала у відповідь подруга.

Д: «На жаль, ні. Ви ж у кафе з Тіною? Там ще продають ті смачні пиріжки з капустою? Купи їй декілька, не кажучи про те, що це я попросив. Потім компенсую тобі витрати із відсотками».

Я перечитала це повідомлення кілька разів, не знаючи, як на це реагувати. Ці пиріжки й справді мої улюблені, він про це пам’ятає?

З іншого боку, Денис часто звертав увагу на дрібниці, щоб дівчата були впевнені, що йому небайдужі. Сама ловилася неодноразово. Це усвідомлення допомогло мені отямитися.

К: «Навіщо? Кріс же обідала на минулій перерві».

Д: «Помітив, що вона нічого не з’їла. Отже, буде ще злішою, ніж зазвичай. Заради суспільного блага погодуй її»

К: «Мені турбуватися за благополуччя Христини? Якщо ти стежиш за нею, мов маніяк-сталкер?»

Д: «Турбуйся. Головне, не здавай мене».

– Нагадай мені ніколи не довіряти тобі секрети, – заявила я, повертаючи телефон Каті. Вона одразу так ображено подивилася, що мене охопило почуття провини.

– Тоді наступного разу між подругою та хлопцем, який спочатку розбив її серце на тисячу уламків, а тепер хоче залізти їй у труси, я стану на його бік.

– Христина не це мала на увазі, – спробувала розрядити атмосферу Соня.

– Вибач. Я розумію, що ви намагаєтесь допомогти. Не знаю, чого Денис від мене хоче, але між нами все давно закінчилося. І нікуди він мені не залізе.

– Впевнена? Кріс, ти ж живеш з бездушним беземоційним деревом, яке називаєш своїм нареченим, – слова Каті мали б мене обурити, але натомість я не змогла стримати посмішки. – І ось на горизонті з’являється твій колишній: привабливий, розумний, уважний. Якщо сама не побудуєш план військової кампанії, то програєш, опинившись з Деном у ліжку швидше, ніж скажеш слово «республіка».

Ось цього точно ніколи в житті не станеться. В мене просто немає досвіду спілкування з колишнім, з яким би нас стільки пов’язувало, тому поки що не зрозуміло, як поводитися.

До Саурецького я зустрічалася лише з двома хлопцями, обмежуючись простими поцілунками. А після того, як Денис вперше торкнувся моїх губ своїми, стало зрозуміло, що до нього мене ніхто не цілував як слід. Та й після теж. Стоп, такі думки точно треба гнати геть.

– Немає причин для занепокоєння. Я дуже добре його знаю, тож розпізнаю всі хитрощі.

– Значить, він твої також виявить без проблем. Не варто недооцінювати ворога, Бойко. А то другої «Тіни після розставання з Деном» цей світ не переживе.

– Щось не пам’ятаю, щоб діставала вас скаргами, – цього разу приховати роздратування мені не вдалося.

– В тому то й справа! Краще простраждалася б, як усі нормальні люди. А замість цього ти забігла в першу ж тиху гавань і залишилася там. Забула, що ми ледве відмовили тебе від поспішного весілля з Цербером того ж літа? Мені навіть страшно уявити, що може статися зараз. Тому нам потрібен план, як не допустити гіршого і помститися Дену за те, як вчинив з тобою.

Заяви подруги на цю тему завжди були надто категоричними, тому що її не цікавило, скільки для мене зробив Сашко. Соромно згадувати, але відразу після розриву з Денисом я мучилася думками на кшталт: «Може, в нього були причини», «Напевно, ми обоє погарячкували» або: «Варто хоча б його вислухати». Всі ці романтичні ілюзії розбилися через тиждень.

Поки я страждала, Саурецький закрутив пристрасний роман з однією рудоволосою красунею, і про їхні любовні перипетії пліткував весь університет. Так до мене дійшло, що наші стосунки завжди були для нього просто грою. Смішно, Денис сам це визнавав, а я майже переконала себе в тому, що хлопець просто наговорив зайвого. Вражаюча наївність.

Зіткнувшись із солодкою парочкою в університеті, я впала в депресію. Справжнісіньку, коли не хотілося взагалі нічого. Сесію успішно завалила, і якби не Сашко, то вилетіла б із навчального закладу.

Та він фактично життя мені врятував, коли мало не силою відвіз до лікарні, помітивши, що на останньому іспиті я блідіша, ніж зазвичай. Там мене відразу ж повезли на операційний стіл з розірваним апендиксом. Мені було настільки морально погано, що погіршення фізичного самопочуття я навіть не помітила.

Оскільки операція пройшла з ускладненнями, Сашко спочатку оплатив мені окрему палату з особистою медсестрою, а після виписки запропонував нам із Катею пожити у нього на період моєї реабілітації. До гуртожитку я, на відміну від подруги, так і не повернулася.

До честі хлопця, події він не квапив. Ми понад рік жили в різних кімнатах. А вся ця історія з пропозицією, зробленою через місяць після початку стосунків, призначалася для його старомодних батьків. Полякови-старші були твердо переконані, що до одруження жити разом неправильно.

Дізнавшись про серйозність наших стосунків, мати Сашка хоча б припинила навідуватися до нього в квартиру без запрошення, а його батько більше не дивився на мене, мов на людину другого ґатунку. Що б там не вигадувала собі Катя, від жодного весілля вона мене не відмовляла, адже до закінчення університету ми одружуватися ніколи не планували.

До речі, до того, як я зійшлася з Сашком, спілкувалася подруга з ним непогано. А потім їхні стосунки різко охололи. Я тоді запитала, чи не було в них якоїсь любовної сварки, але у відповідь Катя розреготалася так, що впала зі стільця.

У будь-якому разі, після болючого досвіду з егоїстичною сволотою мені пощастило знайти люблячого, турботливого, перспективного нареченого. Переїхати з гуртожитку до трикімнатної квартири в елітному районі столиці. Пересісти з метро на BMW. Життя, про яке народжена в глухому селі дівчинка не могла навіть мріяти. І яке точно не має наміру втрачати.

– Нікому я не збираюся мститися. Тим паче це я кинула Дениса, а не він мене. Дякую за поради, але я дотримуватимусь свого плану – ігноруватиму Саурецького до кінця життя. Якщо він не працюватиме, звернуся до вас, мої стратеги. А як ти потрапила на роботу в цей пафосний ресторан, Кать?

На щастя, подруги припинили насідати зі своїми теоріями та розпитуваннями. Звичайно, вони мають рацію, для кількох днів занадто багато сталося подій, пов’язаних з Денисом. Але коли він зрозуміє, що нічого йому зі мною не світить, то відстане.

Три роки тому так уже відбувалося. Після моєї відмови у побаченні Саурецький одразу ж про мене забув, хоча обіцяв повторити запрошення. Ми не спілкувалися чотири місяці, доки я сама не зробила дурню, викликавши його інтерес. Отже, достатньо буде просто уникати Дениса та не давати йому приводів. І тижня не мине, як він перемкнеться на доступніші цілі, як вже неодноразово робив.

Денис, 13 лютого 2011 року

Двічі обійшовши клуб, Христину я так і не знаходжу, зате встигаю обмінятися рукостисканнями з десятком знайомих. Схоже, сьогодні у «Сході» дійсно відривається весь наш університет.

Поморщившись від головного болю, викликаного гучною музикою вперемішку зі спалахами світла, вирішую їхати додому. Напевно, справа у довгому безсонні, бо я з першого курсу підробляю у цьому клубі і ще ніколи на погане самопочуття не жалівся.

Раптом згадую про усамітнену лоджію біля віп-кімнат, вирішивши заглянути туди наостанок. На моє щастя, Бойко дійсно знаходиться там. Сидить на єдиному дивані, витягнувши вперед босі ноги. Права рука тримає коктейль, а ліва витончено спирається на спинку сидіння, утримуючи телефон.

Вся увага дівчини спрямована на дрібні літери на екрані. Що, реально читає? В нічному клубі? Думав, так тільки в застарілих анекдотах буває. Цікаво, що за книга її так захопила.

Піднісши келих до рота, Христина робить ковток. Скривившись, піднімає погляд і завмирає, помітивши мене. Напевно, настав час припинити оглядати її декольте, почавши розмову. Та мозок ніби впадає у ступор, відмовляючись подавати ідею бесіди.

Схожа ситуація була в мене лише одного разу в житті: коли я в одинадцять років на суперечку збирався покликати Настю із шостого «Б» на шкільну дискотеку. Хто ж знав, що це буде так легко. А ось зараз у сприятливому результаті я не впевнений, адже взагалі не знаю, навіщо хотів побачити Христину.

– І що ти робив у жіночому туалеті? – порушує мовчання дівчина.

– Шукав рідну душу.

– Знайшов?

– Ні, – говорю з жалем. – Знову випадковий секс.

Судячи з того, як невдоволено Христина підтискає губи, не варто було так явно натякати на підслухану розмову. Наступної секунди вона посміхається, ніби мимоволі, а потім підтискає під себе ноги і киває на диван. Відчуваючи, як повертається моя звична самовпевненість, сідаю на звільнене місце, не зводячи з дівчини очей.

– Що мені порадиш, Тіно?

– У пошуках рідної душі? – одразу ж розуміє шатенка, ненадовго замислившись. – Ну, вона має бути схожою на тебе. Тож шукай там, де сам би хотів проводити час.

– Хіба протилежності не притягуються?

– І відштовхуються із такою ж швидкістю.

Відкидаюся на спинку диванчика, вдаючи, ніби задумався над словами дівчини.

– Я намагаюся шукати там, де буваю сам. Безуспішно.

– Може, заглядай кудись, крім дамських вбиралень? – серйозним тоном пропонує Тіна, намагаючись приховати посмішку. Мій погляд затримується на її пухких губах. Зусиллям волі переводжу його вище.

– Наприклад? Музеї? Виставки? Бібліотеки? Порадь, бо я ж в розпачі.

Дівчина знову усміхається, відпиваючи свій коктейль. Захотілося дізнатися, як вона поводиться, коли п’яна. Невже втрачає самоконтроль і пускається берега? Не можу визначитися, хочу на це подивитись чи сподіваюся ніколи подібного не побачити.

– Ну гаразд, які якості ти шукаєш у рідній душі?

– Уявлення не маю, – відповідаю чесно.

– Тоді не дивно, що ти нікого не можеш знайти.

Бойко спантеличено дивиться на келих, в якому залишився тільки лід. Нахилившись, ставить склянку на підлогу. Сукня трохи задирається, оголивши ще декілька сантиметрів стегон. Від бажання в цю ж мить здерти з Тіни її вбрання і вкласти на диван збивається серцебиття.

За секунди в голові проносяться десятки фантазій, привівши тіло в повну бойову готовність. Доводиться стиснути долоні у кулаки й відвести погляд. Давно не відчував такої підліткової гіперреакції. Незвично, але приємно.

Останнім часом секс чомусь перестав мене цікавити, як раніше. Все рідше хочеться старатися заради партнерки, адже я чудово знаю, яких відчуттів чекати в результаті. Стало якось байдуже, просто задовольняєш інстинкт та йдеш у своїх справах. І це почалося ще до того, як моє життя полетіло шкереберть.

А розмова з Христиною дає мені такий заряд адреналіну, ніби я стрибнув із парашутом. Повітря не вистачає, зате почуваєш себе по-справжньому живим.

– Ти кажеш, що моя рідна душа має бути схожа на мене, – нагадую, сподіваючись, що дівчина не помітить хрипоту в голосі. – Та я погано бачу себе збоку.

– Хочеш, щоб я розповіла, який ти? Ми говорили лише раз у житті.

– Ти переконувала, що розкусила мене одразу. Просто увімкни свої аналітичні здібності та опиши, кого зараз бачиш перед собою.

– Добре. Переді мною дуже втомлений хлопець. З такими колами під очима, що здається, ніби він не спав уже рік.

– Тут же темно. Як ти побачила?

– Помітила ще в туалеті.

Дивно, вона ж дивилася на мене всього пару секунд. Мабуть, я недооцінив свою виснаженість. Взагалі я очікував, що її діагноз прозвучить як «типовий збоченець», адже одного погляду в потрібному напрямку було б достатньо, щоб помітити перебіг моїх недавніх думок.

– Ну, я не спав лише два тижні.

– Чому?

– Снилися жахи, і не було кому заколисати. Допоможеш?

Оглянувши мене уважним поглядом, Христина зітхає і нахиляється, щоб взути туфлі. Її настільки обурили мої слова? Поки я вирішую, як виправити ситуацію, дівчина сідає, поправляє сукню і вказує долонею на свої ноги.

Я опускаюся на диван, розмістивши голову на напівоголених стегнах Тіни швидше, ніж встигаю обміркувати розумність цієї ідеї. Від відчуття тепла дівчини здається, що кожен м’яз у моєму тілі напружився, чекаючи ривка.

– Заплющ очі, – каже Бойко суворо, і я підкоряюся. – Про всяк випадок попереджаю: тримай руки при собі.

– Сьогодні обіцяю мацати тебе виключно подумки, – почувши мої слова, Тіна фиркає.

– Перша порада, як знайти рідну душу: припини мацати всіх поспіль. Навіть подумки.

– Це хіба не друга порада? Насамперед ти повідомила, що моя рідна душа має бути схожою на мене. Але не сказала, кого мені шукати. Дурну легковажну красуню?

– В яблучко. З роздутим его і величезною зарозумілістю.

Нічого собі характеристика. Проте мені справді цікаво, яким мене бачить Христина.

– Ще нетерплячу та вперту, – продовжую тему.

– Хитру та нахабну.

– Дратівливу та імпульсивну.

– Доступну й незрілу.

Навіть так? Гаразд, я ж першим почав.

– Цинічну та горду.

– Вітряну та байдужу до почуттів інших, – після паузи каже Тіна.

– Хіба це не легковажність та егоїстичність? – питаю, приховуючи неприємний осад від розмови за усмішкою. – Ти повторюєшся.

– Тоді жорстоку та марнославну.

Просто чудово. І чому я так хотів почути від Бойко бодай одну свою позитивну рису? Може, тому, що в останні тижні не можу знайти в собі нічого, крім відмінних генів… Христина була права, коли казала, що не знає мене. На жаль, я вже сам не впевнений, що знаю.

– Я передумав, – говорю, намагаючись звучати байдуже. – Щось мені не хочеться знайомитись зі своєю рідною душею. Схоже, в ній взагалі немає нічого хорошого.

– А краса?

– Стане неважливою, варто буде тій дівчині заговорити.

Бойко замовкає, а я приходжу до висновку, що треба попрощатися з нею та їхати додому. Тільки збираюся підвестися, як відчуваю пальці дівчини у своєму волоссі. Вона починає повільно перебирати пасма, і це так приємно, що я миттєво розумію всіх котів на планеті. Не пам’ятаю, щоб мене взагалі хтось гладив по голові, лише смикали у поривах пристрасті.

Коли дотики припиняються, я розплющую очі. Христина дивиться на свою завислу у повітрі долоню, ніби сумніваючись, що робити далі. Зустрівши погляд дівчини, беру її за руку і спрямовую назад на своє волосся. Заплющую очі, затримавши подих. Після кількох секунд вагань Тіна відновлює ніжні погладжування.

– Ну, не все так погано. Твоя рідна душа дотепна, цікава і з чудовим почуттям гумору. Отже, не така дурна, якою здається на перший погляд.

– Втішає, – хмикаю я. – Це все її позитивні риси?

– Дай подумати. Ще з нею легко і не потрібно прикидатися, намагаючись здаватися кращим, ніж ти є насправді. А її самовпевненість підкріплюється харизмою і якоюсь надприродною чарівністю, тож цілком обґрунтована. Мабуть, вона дружелюбна, цілеспрямована, оптимістична, не боїться показати характер і вміє тримати своє слово.

Під час промови Христина стала масажувати мені голову двома руками. Зараз я твердо впевнений, що нічого приємнішого в житті не відчував. Біль у черепушці, який не відпускав декілька днів, нарешті відступає. Натомість накочує така дика втома, що за все золото світу я не зміг би зараз піднятися з цього диванчика.

– Вона хоч сексуальна? – запитую своїм фірмовим тоном для спокушення дівчат, але в кінці питання псую все враження, широко позіхаючи. Чую, як із вуст Тіни виривається смішок.

– Надзвичайно сексуальна, – відповідає Бойко серйозно.

– І де її шукати?

– Хм. Спробуй у місцях великого скупчення людей. Там шансів більше. Наприклад, на концертах, у кіно, парках розваг і так далі.

– А в якому місці я міг би зустріти таку, як ти, Тіно? – мимоволі виривається питання.

Розплющивши очі, стикаюся з розгубленим поглядом дівчини. Помічаю, як почастішало її дихання, а руки завмерли в моєму волоссі. Мені жахливо захотілося притулитися губами до того місця на шиї Христини, де б’ється пульс. Відчути, як він пришвидшується від моїх дотиків. Дівчина кілька разів кліпає, переводячи увагу з мого обличчя на стіну.

– У жіночому туалеті, вочевидь, – каже Тіна трохи нервово.

– Коло замкнулося.

Усміхаючись, заплющую очі, сподіваючись, що Христина продовжить гладити мене по голові. Після невеликої затримки вона так і робить. Не знаю, скільки часу минає, коли я знову чую її голос.

– Успіхів у подальших пошуках.

– Здається, я вже знайшов.

Не знаю, сказав останню фразу вголос чи просто подумав. Дрімота остаточно мене долає, і вперше за два тижні я провалююся в глибокий сон.